Головна Головна -> Твори -> Образ Марусi в однойменнiй повiстi Г. Квiтки-Основ’яненка

Образ Марусi в однойменнiй повiстi Г. Квiтки-Основ’яненка



в повiстi Григорiя КвiI. Зворушливо-трагiчна iсторiя кохання сiльськоï дiвчини та мiського парубка.

II. Змалювання головноï героïнi.
1. Краса та розум Марусi. (“Кращоï за неï не було в усьому селi”.)

2. Працелюбнiсть дiвчини. (“Увесь день коло дiла, навiть мати за нею не
поспiвала”.)
3. Доброзичливiсть та привiтнiсть Марусi. (“Усякому поклониться i ласкаво
заговорить”.)
4. Вiрнiсть i вiдданiсть у коханнi. (Зустрiвши Василя, думає лише про нього,
просить батькiв погодитися На ïхнi заручини, чекає його, поки вiн працює у
купця.)
5. Надмiрна релiгiйнiсть, покiрнiсть долi. (За грiх вважала ходити на вечорницi,
зустрiчатися потай iз Василем. Коли батько не дозволяє одружитися з Василем,
переживає, але пiдкоряється.)
6. Туга та журба Марусi. (Дiвчина нiби передчуває лихо, щодня ходить до озера,
сумує за Василем.)
III. Маруся
Ї окраса й гордiсть украïнськоï прози. (Зображаючи Марусю, автор вказує
на такi риси, як скромнiсть, нiжнiсть, щирiсть почуттiв. Вона лишається вiрною
своïм почуттям до самоï смертi.)

Ї найбiльша гумористична повiсть Г. Квiтки-Основ’яненка. Ця повiсть, у якiй автор
смiявся, щоправда не злостиво, з людських хиб. У цьому творi присутня майстерна
сатира на життя i побут козацькоï старшини XVIII столiття.
Справдi, скiльки гумору вкладено в образ сотника Забрьохи, який навiть не мiг
своєï сотнi перелiчити, бо знав тiльки до тридцяти, а усяку бумагу називав
депортом, не вмiючи правильно вимовити слово. Чи в образ писаря Пiстряка,
грамотiя, що вчився у дяка аж двадцять рокiв i “вже не взмогах списати сотню за
дрижанiєм десницi вiд глумленiя п’янственного з молодицями”.
А в якi комiчнi ситуацiï потрапляли сотник та писар! Ось, наприклад, коли
Пiстряк по хворостинi лiчив козацьку сотню, вiн нiяк не мiг зрозумiти, “який же
там чорт мандрував”, бо коли лiчив людей, то вед були присутнi, коли лiчив зарубки
на хворостинi, то одного не долiчувався. Комедiя вийшла, коли Микита Уласович
сватався до Олени-хорунжiвни. Вiн як “став ту рацею казати, що йому дяк
скомпонував вже давненько для такого случаю”, то навiть iмена переплутав.

Взагалi, мова повiстi, ïï насмiшкувато-глузливий тон дуже колоритнi.
Якщо тiльки прислухатися до слiв пана Пiстряка, то нiчого не второпаєш. Наприклад,
вiн довго говорив, щоб сотник дав йому “повелiнiє о сокрушательном
преломленiï сiєï трикратно опаганiвiчноï хворостини, яже нинє суть
у ранзi депорта…”. Аж коли побачив, що пан Микита нiчого не вiдповiдає, бо не
розумiє його, просто спитав: “Так ламати?”.
Оригiнальна за композицiєю, насичена гротескно-смiшними сценами й
характеристиками, колоритна мовним малюнком, повiсть читається з великим
iнтересом.





Схожі твори: