Головна Головна -> Твори -> Гобсек

Гобсек



Історію лихваря Гобсека стряпчий Дервіль розповідає в салоні віконтеси де Гранлье – однієї з найбільш знатних і багатих дам в аристократичному Сен-Жерменського передмістя. Як-то раз узимку 1829/30 р. у неї засиділися двоє гостей: молодий вродливий граф Ернест де Ресто і Дервіль, якого приймають запросто лише тому, що він допоміг господині будинку повернути майно, конфісковане під час Революції. Коли Ернест йде, віконтеса вимовляє дочки Каміллі: не слід настільки відверто виявляти розташування милому графу, бо жодне порядне сімейство не погодиться поріднитися з ним через його матері. Хоча зараз вона веде себе бездоганно, але в молодості викликала багато пересудів. До того ж, вона низького походження – її батьком був хлеботорговец Горіо. Але найгірше те, що вона промотали стан на коханця, залишивши дітей без гроша. Граф Ернест де Ресто бідний, а тому не пара Каміллі де Гранлье. Дервіль, що симпатизує закоханим, втручається в розмову, бажаючи пояснити віконтесі справжній стан справ. Починає він здалеку: в студентські роки йому довелося жити в дешевому пансіоні – там він і познайомився з Гобсеком. Вже тоді це був глибокий старий дуже помітною зовнішності – з «місячним ликом», жовтими, як у тхора, очима, гострим довгим носом і тонкими губами. Жертви його часом виходили з себе, плакали або погрожували, але сам лихвар завжди зберігав холоднокровність – це був «людина-вексель», «золотий ідол». З усіх сусідів він підтримував стосунки лише з Дервілем, якому одного разу розкрив механізм своєї влади над людьми – світом править золото, а золотом володіє лихвар. Для науки він розповідає про те, як буде натискати борг з однієї знатної дами – лякаючись викриття, ця графиня без коливань вручила йому діамант, бо гроші за її векселем отримав коханець. Гобсек вгадав майбутнє графині по обличчю білявого красеня – цей красунчик, ласун та гравець здатний розорити всю сім’ю.

Закінчивши курс права, Дервіль отримав посаду старшого клерка в конторі адвоката. Взимку 1818/19 р. той був змушений продати свій патент – і запросив за нього сто п’ятдесят тисяч франків. Гобсек позичив молодого сусіда грошима, взявши з нього «по дружбі» тільки тринадцять відсотків – зазвичай він брав не менше п’ятдесяти. Ціною наполегливої роботи Дервілю вдалося за п’ять років розквитатися з боргом.

Одного разу блискучий денді граф Максим де Трай упросив Дервиля звести його з Гобсеком, але лихвар навідріз відмовився дати позику людині, у якого боргів на триста тисяч, а за душею ні сантима. У цей момент до будинку під’їхав екіпаж, граф де Трай кинувся до виходу і повернувся з надзвичайно красивою дамою – за описом Дервіль одразу впізнав у ній ту графиню, що видала вексель чотири роки тому. Цього разу вона віддала у заставу чудові діаманти. Дервіль намагався перешкодити угоді, однак варто було Максиму натякнути, що він збирається звести рахунки з життям, як нещасна жінка погодилася на кабальні умови позики. Після відходу коханців до Гобсеку увірвався чоловік графині з вимогою повернути заставу – його дружина не мала права розпоряджатися фамільними коштовностями. Дервілю вдалося залагодити справу миром, і вдячний лихвар дав графу рада: передати надійного друга все своє майно шляхом фіктивної продажної угоди – це єдиний спосіб врятувати від руйнування хоча б дітей. Через кілька днів граф прийшов до Дервілю, щоб дізнатися, якого той думки про Гобсека. Стряпчий відповів, що у разі передчасної смерті не побоявся б зробити Гобсека опікуном своїх дітей, бо в цьому скнарі і філософа живуть дві істоти – підлий і піднесене. Граф відразу прийняв рішення передати Гобсеку всі права на майно, бажаючи вберегти його від дружини і її жадібного коханця.

Скориставшись паузою в розмові, віконтеса відсилає дочка спати – доброчесного дівчині нема чого знати, до якого падіння може дійти жінка, що переступили відомі кордону. Після відходу Камілли імена приховувати вже нема чого – в оповіданні йдеться про графині де Ресто. Дервіль, так і не отримавши зустрічної розписки про фіктивність угоди, дізнається, що граф де Ресто важко хворий. Графиня, відчуваючи підступ, робить все, щоб не допустити стряпчого до чоловіка. Розв’язка наступає в грудні 1824 р. До цього моменту графиня вже переконалася в підлості Максима де Трай і порвала з ним. Вона настільки ревно доглядає за вмираючим чоловіком, що багато хто схильний пробачити їй колишні гріхи, – насправді ж вона, як хижий звір, підстерігає свою здобич. Граф, не в змозі добитися зустрічі з Дервілем, хоче передати документи старшому синові – але дружина відрізає йому і цей шлях, намагаючись ласкою впливати на хлопчика. В останній страшної сцені графиня благає про прощення, але граф залишається непохитним. У ту ж ніч він помирає, а на наступний день в будинок є Гобсек і Дервіль. Їх очам постає моторошне видовище: у пошуках заповіту графиня вчинила справжній розгром у кабінеті, не соромлячись навіть мертвого. Зачувши кроки чужих людей, вона кидає у вогонь папери, адресовані Дервілю, – майно графа тим самим безроздільно переходить у володіння Гобсека. Лихвар здав в найми особняк, а літо став проводити по-панськи – у своїх нових маєтках. На всі благання Дервиля зглянутися над раскаявшейся графинею і її дітьми він відповідав, що нещастя – найкращий вчитель. Нехай Ернест де Ресто пізнає ціну людям і грошей – ось тоді можна буде повернути йому стан. Дізнавшись про любов Ернеста і Камілли, Дервіль ще раз відправився до Гобсеку і застав старого при смерті. Все своє багатство старий скнара заповідав правнучці сестри – публічної дівці на прізвисько «Огонек». Своєму душеприказчику Дервілю він доручив розпорядитися накопиченими їстівними припасами – і стряпчий дійсно виявив величезні запаси протухлого паштету, цвілій риби, згнилі кави. До кінця життя скупість Гобсека звернулася в манію – він нічого не продавав, боячись продешевити. На закінчення Дервіль повідомляє, що Ернест де Ресто незабаром знайде втрачене стан. Віконтеса відповідає, що молодому графу треба бути дуже багатим – тільки в цьому випадку він може одружитися на Каміллу. Втім, Камілла зовсім не зобов’язана зустрічатися зі свекрухою, хоча на раути графині вхід не закритий – адже брали ж її в будинку пані де Босеан.





Схожі твори: