Головна Головна -> Твори -> За що можна любити Батьківщину? Твір по ліриці С. О. Єсеніна

За що можна любити Батьківщину? Твір по ліриці С. О. Єсеніна



За що можна любити Батьківщину? Звичайно, це тема особлива: адже кожний любить Вітчизну своєю неповторною любов’ю. За що любив рідну землю такої гранично російський поет, як Єсенін? Мені здається, що насамперед за те, що оточувало його: поля, села, лісу, селян, а потім і місто, літературу, друзів, навіть шинки – словом, за все те, що входить у плоть і кров, стає частиною буття. Почуваючи, що значить втратити Батьківщину, Сергій Олександрович добре передав настрій російських емігрантів, яким так часто снилися огорожа, хвіртка, береза і ялина. Але ніколи не мала б такої магічної сили лірика поета про рідну землю, якби він за цією “малою” батьківщиною не бачив “великий”. Звичайно, він сприймав Батьківщину й глибше, і ширше. Він пишався міццю своєї країни, її неосяжністю: “Я буду оспівувати всією істотою в поеті шосту частину землі з назвою коротким “Русь”, – пише він у вірші “Русь радянська”. Поет щасливий тим, що він син великого народу, великої революційної епохи, що намагається зрозуміти й прийняти. Недарма в “Листі до жінки” він викликує:

  • Тепер у радянській стороні
  • Я самий лютий попутник.

Сергій Єсенін до болю любив все рідне. Так хіба не видно це по його добутках! Буває, пишеш твір і ніяк не знайдеш цитату. А тут інша “лихо”: не знаєш, яку вибрати. Це, напевно, тому, що чи ледве не в кожному своєму добутку поет так чи інакше говорить про Батьківщину. В “Стансах” він сам пояснює особливість своєї творчості: “Але найбільше любов до рідного краю мене млоїла, мучила й палила”. Тому так важко, просто часом неможливо відокремити цю тему від інших: адже почуття до Батьківщини переплітаються в Єсеніна з почуттями до жінки, природі, життю. Згадаємо один із кращих віршів його про любов у збірнику “Перські мотиви”:

  • Шагане ти моя, Шагане!
  • Тому, що я з півночі, чи що,
  • Я готовий розповісти тобі поле,
  • Про хвилясте жито при місяці.

Любов до жінки розкривається через любов до рідної землі! “Батьківщина – це, насамперед, її природа”, – так міг би сказати Єсенін. Але природа в нього нерозривно пов’язана із селом, тому що тільки сільський житель здатний так неї одухотворяти. Взагалі, у жодного поета не зустрічав я такої разючої здатності одушевляти природу:

Зелена зачіска, Дівоцькі груди, Про тонка берізка, Що задивилася в ставок?

Улюблений образ – берізка – стає в нього берізкою-дівчиною із зеленим поділом, з яким грає вітер; клен на одній нозі; осики, що дивляться в рожеву воду; палаючими своїми плодами горобина; жито з лебединою шиєю й десятки інших не менш дивних метафор і образів становлять як би особливий мир – мир живої й одухотвореної природи, у якому все життя жив поет і який він гостинно розгорнув для нас.

У місті все було по-іншому. Тому, напевно, так радували Сергія Олександровича поїздки в рідне село, що він вертався у свій заповітний мир, у місце, з яким зв’язані кращі роки життя. Він ніколи не втрачав зв’язок з рідним краєм, часто бував там і, по спогадах його сестер, “щораз, приїжджаючи в Константинове, був по-справжньому щасливий що… знову в рідному краї, любов до якого проніс через все життя”. Йому доріг рідний край, нехай бідний і жебрак. Але, звичайно, він не може не вболівати про відсталість і дикість, що існують на Русі. У творчості Єсеніна як би відбувається боротьба двох почуттів: розуміння необхідності й неминучості переміни біль зате, що йде в минуле те, що йому дуже дорого. На початку 20-х років перемагає друге почуття. У вірші “Я останній поет села…” він пише: “Не живі, чужі долоні, цим пісням при вас не жити”. Він горює, що “сталеві кінноти перемогла живих коней”. Цей біль пройшов, видимо, “тільки після відвідування закордону, тому що поет викликує: “Польова Росія! Досить волочитися сохою по полях!” Не один рік “залізний гість”, “кам’яні руки неправди”, що здавили “за шию” село, і інші поетичні образи терзали поета. Можливо, це була одна із причин посилення пристрасті до вина, розгулу.

Відкриємо цю темну сторінку життя поета, увійдемо в “Русь шинкарську”. Це страшний мир людей, що пропалюють життя. З ними поет провів багато років. Але він завжди почував свою величезну інтелектуальну й моральну перевагу над цими покидьками й мерзотниками. У той же час вони – частина Росії. Не дивно, що для любові до Батьківщини Єсенін знаходить відповідне порівняння: “Любив він батьківщину й землю, як любить п’яниця шинок”. Часом поет говорить, що він такий же, як вони, такий же пропащий. Але, отямившись, висвічує цих людей наскрізь. Він знає, що “таких не підім’яти, не розсіяти, відчайдушність їм гнилизною дана”. Але це теж Батьківщина. Недарма Єсенін закінчує цей вірш гіркою фразою:

  • Знову п’ють тут, б’ються й плачуть… Ти, Рассел, мій… Рассел, Азіатська сторона!
  • 1925 рік – рік воскресіння й смерті поета. Він усе більше вірить у майбутнє країни:
  • Мені тепер по інше… І в сухотному світлі місяця
  • Через кам’яне і сталеве Бачу міць я в рідний стороні

Це дуже плідний у творчому плані рік. Але звільнитися від туги, від передчуття смерті не вдається. Так, пристрасть до вина, нерозуміння, відкинутість, що несложились особисте життя – все це і багато чого іншого приведе до трагічного Але для нас поет завжди залишається живим, завжди його творчість вливає нам “у груди теплінь”, учить по-новому бачити рідне й любити його. І недарма ніякі заборони й гоніння на творчість Єсеніна в темні сталінські часи не могли змусити забути його, тому що в його “очах прозрінь чудове світло”.

Коли я думаю про цю людину, пригадуються рядки Н. А. Некрасова: “Мати-матір-природа-мати! Коли б таких людей ти іноді не посилала миру…” Тоді б стихли й поетичність, ліричність – світлі джерела людської душі.

 


Загрузка...



Схожі твори: