Головна Головна -> Твори -> Образ Пузиря в комедiï I. Карпенка-Карого “Хазяïн”

Образ Пузиря в комедiï I. Карпенка-Карого “Хазяïн”



В украïнськiй лiтературi основоположником соцiальноï комедiï став
Карпенко-Карий, створивши цiлу низку комедiй, що “сатирою страшною” таврували
визискувачiв, шахраïв, деморалiзованих чиновникiв. Iз вiсiмнадцяти створених
драматургом п’єс сатирична комедiя “Хазяïн” вважається однiєю з найкращих.
П’єса була написана 1900 року i вперше поставлена у Києвi 1901 року. У ролi
головного героя Пузиря виступав сам Карпенко-Карий, який якнайкраще зумiв втiлити
на сценi створений ним образ капiталiста-землевласника. Це, безумовно, велике
творче досягнення вiдомого драматурга, який iз великою силою реалiзму викрив
капiталiстичнi методи наживи i визиску.
Про економiчне становище Терентiя Гавриловича Пузиря ми дiзнаємося частково ще з
комедiï “Сто тисяч”. Це про нього Герасим Калитка сказав: “Мужва репана!
Давно лизала панам руки, за верству шапку скидала, а тепер розжилася, кумпанiю з
панами водить i зараз морду пиндючить перед своïм братом”. Ким же був Пузир
у минулому? Тим, що й Герасим Калитка з п’єси “Сто тисяч”,
Ї сiльським глитаєм.
Заради збагачення Пузир, за власним визнанням, “iшов за баришами наослiп, штурмом
кришив направо i налiво, плював на все i знать не хотiв людського поговору”.
Моральними принципами цього хижака було: “користь витягать, хоч би й зубами
прийшлося тягнуть
Ї тягни!” Ця звiряча мораль розкривається в розмовi Пузиревоï жiнки з дочкою
Сонею: “Ми, дочко, нiколи не знали, що можна, а чого не можна; аби бариш, то все
можна!” Внаслiдок жорстокоï експлуатацiï селян-бiднякiв, обдурювання i
шахрайства Пузир iз хазяïна з “середнiм достатком” став мiльйонером,
володарем безмежних земельних масивiв, на яких випасаються сорок тисяч овець i
вирощується багато зернових та iнших культур. У його господарствi працює цiла
армiя постiйних i строкових робiтникiв. Але Пузиревi все мало. Його жадоба до
збагачення безмежна. Вiн точить зуби навiть на землi свого найближчого приятеля
Золотницького
Ї дворянина, що ось-ось розориться.
Пузир розробляє також план економiчного розорення селян, захоплення ïх убогих
земельних надiлiв, для чого наказує своєму управителю Зеленському “зробити в
Мануйлiвцi бiднiсть”. Вiн анiскiльки не сумнiвається в успiху свого задуму: адже в
його управителя такий великий досвiд шахрайства. Вiн просто так i говорить
Лiхтаренковi: “Опит є, стежка протоптана, шквар!”
Його спритнi управителi морять робiтникiв голодом, годуючи ïх гiрше за
свиней. Навiть рiдна дочка Пузиря обурюється скнарiстю батька, який годує
робiтникiв таким хлiбом, що “собака не вкусить”.
Нещадна експлуатацiя селян-бiднякiв, праця яких приносить Пузиревi величезнi
прибутки, є основним, але не єдиним джерелом його збагачення. Вiн вдається i до
шахрайства, обману. Так, Пузир погоджується переховати на своïх степах за
двадцять тисяч карбованцiв дванадцять тисяч овець банкрута Петра Михайлова.

Гонитва за наживою визначає всi його моральнi принципи, його огидне єство хижака,
скнари i безчесноï людини. Тридцять рокiв Пузир носить кожух, який “торохтить
i сильно лоєм тхне”. Це ставить його iнодi в смiшне становище: одного разу Пузиря
навiть вигнав швейцар з передньоï земства, прийнявши за старця. Але
“хазяïн” не збирається шити новий. Не кращий у нього i халат.

Пузир
Ї невiглас. Йому “без надобностi” будь-якi культурнi заходи, спрямованi на
розвиток украïнськоï культури. Вiн вiдмовляється пожертвувати хоч якiсь
грошi на спорудження пам’ятника Котляревському, не знає, хто такий Гоголь.
Недарма Золотницький називає його “дикою страшенною силою”, вважаючи, що “при
таких хазяïнах засохне наука, поезiя i благо народу”.
Переконаний у владi капiталу, Пузир з презирством ставиться до залежних вiд себе,
а бiдних i за людей не вважає.
Провiдна риса характеру Пузиря
Ї ненаситна жадоба до наживи, збагачення. Навiть смертельно хворий Пузир не
перестає думати про наживу, сам хоче поïхати, щоб за безцiнь купити вiвцi. А
щоб врятуватися вiд суду, вiн обiцяє дати Калиновичу благословення на шлюб з
дочкою.
У майстерно створених дiалогах, монологах глибоко розкривається психологiя
хижака-експлуататора. У мовi Пузиря виявляється досить яскраво його
користолюбство, обмеженiсть i некультурнiсть: “несостоятельнiсть на три
мiльйони”, “двадцять процентiв з валовоï виручки”, “зробити дешевого
робiтника”, “ви нiколи не пробуйте, а просто
Ї ïжте!”, “Котляревський менi без надобностi!” Вживанi ним прислiв’я теж
свiдчать про його життєву практику: “З миру по нитцi
Ї голому сорочка”, “Рiвнялась свиня до коня, та шерсть не така” тощо.

Образ Пузиря спорiднений iз образами новонародженоï буржуазiï,
мироïдiв, змальованих у творах свiтовоï лiтератури, зокрема таких
авторiв, як Салтиков-Щедрiн, Островський, Мольєр. Єднає ïх те, що всi вони
прагнуть до збагачення, скупi, обмеженi, некультурнi, грубi, егоïстичнi.
Такими ïх зробила гонитва за наживою, влада грошей. В образi Пузиря
Карпенко-Карий втiлив типовi риси характеру украïнських помiщикiв-аграрiïв,
якi багатiли, жорстоко експлуатуючи трудiвникiв.





Схожі твори: