Головна Головна -> Твори -> Стендаль — основоположник французького реалізму. Стендаль і романтизм.

Стендаль — основоположник французького реалізму. Стендаль і романтизм.



Видатний письменник Анрі Марі Бейль, відомий більше під псевдонімом Фредерік Стендаль (1783-1842), вважається основоположником французького реалізму. Саме з ним пов’язують переміщення «центру естетичної ваги» в літературі XIX сголіття від романтизму до реалізму. В чому ж полягає художнє новаторство Стендаля? Він сміливо пішов проти течії: тоді, в першій половині XIX століття, романтизм відзначав свою перемогу над класицизмом. Звичайно, слово «перемога» тут вжито умовно, адже класицистичні твори сприймаються і сьогодні. Але  романтизм визначав тоді художнє обличчя епохи, саме його принципи- «незвичайний (надзвичайний) герой у незвичайних (надзвичайних) обставинах» – панували тоді. В моді були таємничі, нереальні герої, ніколи ніким не бачені пейзажі й люди тощо. І раптом – реальний опис реального життя, протікання дії навіть не в Парижі, а в  провінції. Хіба цо література, мистецтво? Але геній тому й геній, що вміє плисти проти і течії. Стендаль довів, що й опис реального повсякденного життя, справжніх людських почуттів можна піднести до рівня мистецтва. Зараз це не потребує доказів, а тоді було безумовним новаторством, тим більше, що письменник поклав у основу свого творчого методу майже математичні

способи аналізу таких «нематематичних» понять, як людські розум і душа. За Стендалем, письменник – не самітник-ворожбит, а «історик і політик» у тому сенсі, що за його творами можна вивчати історію люпини і суспільства на певному етапі її розвитку. Одне з гасел Стендаля – письменник повинен переводити «мову пристрастей на мову математики», підкоряючись «залізним законам реального світу». Саме тому в творах

Стендаля знаходимо історизм у підході до особистості (Жульєн Сорель –  ні і саме своєї доби, якби він жив, скажімо, за Наполеона – то його доля і склалася б інакше, бо кожен час має свої закони). Саме тому підзаголовок до роману «Червоне і чорне» – «Хроніка XIX століття» – уявляються вмотивованим. Саме тому за творами Бальзака, який щодо реалістичної манери зображення життя пішов шляхом Стендаля, Марксові, як він сам зізнався, вивчати історію і … економіку (!) Франції було краще, ніж за науковими історичними і економічними роботами, а сам Бальзак називав себе «доктором суспільннх наук».

Та не можна сказати, що в творах Стендаля не залишилося й слідів романтизму. Згадаймо те саме «Червоне і чорне»: по-романтичному палаючі очі Жульєна Сореля; по-романтичному фатальна помста («аббатик » стріляє в свою колишню коханку не де-небудь, а саме в Божом храмі); по-романтичному обставлене поховання Матильдою де ла Моль підтятої голови свого коханця. Отже взаємини Стендаля і романтизму  не можна спрощувати: мовляв письменник повністю відкинув принципи романтизму, прийнявши натомність суто реалістичні засади творчості суміщення елементів цих провідних напрямів мистецтва XIX століття, особливості індивідуального стилю (зокрема ті, про які йшлосявище) і становлять суть художньо-естетичного явища, яке в літературознавстві одержало назву «реалізм Стендаля».





Схожі твори: