Головна Головна -> Твори -> Морально-етичнi проблеми в комедiï Iвана Карпенка-Карого “Мартин Боруля”

Морально-етичнi проблеми в комедiï Iвана Карпенка-Карого “Мартин Боруля”



Драматургiчна спадщина I. К. Карпенка-Карого
Ї це самобутнє й цiкаве явище в iсторiï вiтчизняноï театральноï
культури. Невмирущу славу принесли митцевi його сатиричнi комедiï: “Сто
тисяч”, “Хазяïн”, “Суєта”. Сюди ж належить i комедiя “Мартин Боруля”, яка
пiднiмає важливi морально-етичнi проблеми i цим самим стає в ряд безсмертних
творiв.
Драматург високо пiдносив роль смiху як засобу боротьби з людськими вадами.
Дiйсно, смiх
Ї могутня зброя: те, над чим посмiялися, втрачає свою значимiсть i з кумира
перетворюється на предмет кепкування. Смiх примушує кожного з нас критично
подивитися на себе i прагнути позбавитись тих чи iнших недолiкiв у своєму
характерi.
Сюжет комедiï “Мартин Боруля” письменник будує на дiйсних фактах з життя
родини Тобiлевичiв: батько драматурга, який довгий час служив управителем
помiщицьких маєткiв, вирiшив домогтися визнання свого роду дворянським. На це
пiшло чимало часу
Ї i марно: дворянство не було доведено, оскiльки прiзвище в старих документах було
Тобелевич, а в нових
Ї Тобiлевич. Карпенко-Карий використав цей факт, аби висмiяти намагання
простоï людини вибитися в дворяни, хибно думаючи, що цим можна в чомусь
вивищитися над iншими.
Головний, персонаж комедiï
Ї це людина iз заможноï верхiвки села. Мартин Боруля не заслiплений жадобою
збагачення, не позбавлений деяких рис гуманностi. Та, на жаль, це натура,
скалiчена духовно нездоланним прагненням вийти “на дворянську лiнiю”. Коли б його
спитали, навiщо йому те дворянство, вiн, певно, не змiг би пояснити як слiд своє
дивне бажання. Читаючи комедiю, ми бачимо, що Мартин
Ї гарний сiм’янин, у домi порядок i достаток; i авторитет, i грошi

Ї все це у нашого героя є. Чого ж йому ще треба? Виявляється, треба титула
дворянського, який, на думку Мартина, зробить його паном, а пан
Ї це не мужик…
У своєму домi цей “мiщанин-шляхтич” (так назвав свого героя Журдена французький
драматург Мольєр) заводить дворянськi порядки, сам мучиться через своï
химери, але терпить, бо вважає таку “домашню перебудову” шляхом до
полiтично-правового мiсця в помiщицько-капiталiстичнiй державi, яке мало
дворянство.
Мартин велить своïм дiтям називати себе не татом, а “папiнькою”, а маму

Ї “мамiнькою”. Вiн довго вранцi вилежується в лiжку, як пан, хоча в нього,
трудящоï людини, вiд довгого лежання з незвички болять боки. Дочку Марисю
хоче вiддати замiж за “образованого чоловiка”, сина Степана мрiє бачити знатним
чиновником. Смiшно дивитися, як “правила” дворянського побуту суперечать
традицiйним порядкам сiм’ï Мартина, викликають нерозумiння i подив членiв
родини.
Розв’язка гостро драматична: Мартин скрiзь зазнає поразки, i, нарештi, одна лiтера
в прiзвищi (Боруля
Ї Беруля) кладе край його змаганням за дворянське звання: рiд Мартина не визнали
дворянським.
Висмiявши таку поведiнку свого героя, Карпенко-Карий утвердив здорову народну
мораль щодо родинних традицiй, ставлення людини до своєï рiдноï землi,
свого родоводу, прадiдiвських коренiв, працi, народних звичаïв.

Головне
Ї не титул, а вмiння залишатися порядною, високоморальною людиною у всiх життєвих
ситуацiях.


Загрузка...



Схожі твори: