Головна Головна -> Твори -> Образ Герасима Калитки у комедiï I. Карпенка-Карого “Сто тисяч”

Образ Герасима Калитки у комедiï I. Карпенка-Карого “Сто тисяч”



Першою п’єсою, що вийшла з-пiд пера Карпенка-Карого пiсля того, як вiн позбувся
“гласного нагляду”, була комедiя “Грошi”, написана в 1889 роцi. Минуло майже три
десятилiття, як у Росiï скасували крiпацтво, i в життi села сталися суттєвi
змiни. Помiщики, що втратили безмежну владу над селянами, важко пристосовувалися
до нових умов, бо не звикли думати й працювати. Їхнi маєтки часто занепадали й
перекуповувалися людьми з грошима, якi набували дедалi бiльшоï сили. Саме
слово “грошi” найчастiше звучить у п’єсi. “Грошi
Ї всьому голова”,
Ї цi слова головного персонажа комедiï “Сто тисяч” Калитки були гаслом часу.

Герасим Калитка
Ї центральний персонаж комедiï. Це сiльський багатiй широкоï руки.
Основа його багатства
Ї земля. Маючи “шматочок кругленький” в двiстi десятин, Калитка цим не
задовольняється, вiн прагне бiльшого. У нього велика, навiть нiжна любов до землi,
та це любов власника, черствого i запопадливого. “Ох, земелько, свята земелько,
Божа ти донечко!”
Ї в поривi проголошує Калитка. Але тут же розкривається i причина цiєï
розчуленостi хижака: “Як радiсно тебе загрiбати докупи, в однi руки. Приобрiтав би
тебе без лiку…”
Власницькi прагнення Калитки сягають далеко: “Всю землю навкруги скуплю. Iдеш день

Ї чия земля? Калитчина; ïдеш два
Ї чия земля? Калитчина; ïдеш три
Ї чия земля? Калитчина… Диханiє спирає…” Жадоба збагачення стала єдиною
всепоглинаючою пристрастю глитая. Вона заполонила всi його помисли, вiн навiть увi
снi марить: “Кругом, кругом усе моє”.
Усi вчинки ненаситного “стяжателя” зумовленi тiєю всепоглинаючою пристрастю.
Калитка сам нiколи не доспить i не погуляє, але й своïм рiдним та наймитам не
дасть змарнувати час, бо праця
Ї то грошi, багатство. Йому все здається, що наймити мало роблять i багато
ïдять: “Настане день, то роботи не бачиш, а тiльки чуєш, як губами плямають”.
Побачивши, що наймит узяв окраєць хлiба, йдучи в недiлю на роботу, Калитка дорiкає
йому: “I тобi не грiх? Недiля свята, а ти нi свiт нi зоря вже й жереш! Не
пропадеш, як до обiду попостиш хоч раз у тиждень. Однеси хлiб назад”. Родиннi
почуття в Герасима Калитки притупленi власницькими iнтересами. В одруженнi сина
вiн шукає лише наживи: “Менi треба невiстку з приданим, з грiшми”. А вiддавши
дочку замiж, Герасим вiдмовився сплатити зятевi обiцяний посаг
Ї п’ять тисяч карбованцiв. I хоч пiд час бiйки, яка виникла в зв’язку з цим, йому
й нам’яли боки i вибили два зуби, Герасим все ж вважає, що вiн виграв, бо “п’ять
тисяч карбованцiв зосталось у калитцi
Ї не дав-таки зятевi”.
Усi своï розрахунки щодо збагачення Калитка будує на реальнiй основi.
Примарливе прагнення Бонавентури-Копача знайти скарб його не захоплює. Сам
Боновентура змушений констатувати тверезу заповзятливiсть таких, як Калитка,
“хазяйственних мужикiв”, якi поступово прибирають до своïх рук маєтки
родовитих дворян.
Гонитва за наживою породжує ворожнечу мiж “хазяйственними мужиками”. Калитка
заздрить Жолудевi, Пузиревi i докладає всiх зусиль, щоб взяти верх над ними. Вiн
вирiшує, що Жолудь “не iначе, як нечистим путьом” досягнув свого багатства. Тому й
захопила його перспектива вигiдно придбати фальшивих сто тисяч. При цьому вiн
навiть досвiдченого шахрая спробував обдурити: заплатив йому, замiсть п’яти,
тiльки три тисячi карбованцiв. Та, заслiплений жадобою багатства, Калитка сам
пошився в дурнi: замiсть фальшивих грошей шахрай пiдсунув йому мiшок з чистим
папером. Це доводить Калитку до вiдчаю, вiн кидається вiшатись, а коли його
рятують, вiн заявляє: “Нащо ви мене зняли з вiрьовки? Краще смерть, нiж така
потеря!”
Отже в комедiï “Сто тисяч” драматург, нiби смiючись, а проте серйозно
попереджає про небезпеку брудних грошей, якi калiчать душi, руйнують споконвiчнi
уявлення про добро i зло, спотворюють моральнi основи, вiд яких залежить здоров’я
нацiï.





Схожі твори: