Головна Головна -> Твори -> КАРПЕНКО-КАРИЙ IВАН БІОГРАФІЯ

КАРПЕНКО-КАРИЙ IВАН БІОГРАФІЯ



(1845-1907)
Справжнє прiзвище
Ї Тобiлевич. Народився в слободi Арсенiвка (тепер у складi села Веселiвки
Новомиргородського району Кiровоградськоï областi) в родинi управителя
помiщицьких маєткiв (брати
Ї Микола Садовський, Панас Саксаганський i сестра
Ї Марiя Садовська стали вiдомими акторами, дiячами украïнськоï
культури). Навчався в Бобринецькому повiтовому училищi, працював дрiбним
чиновником у канцелярiях. Багато займався самоосвiтою, брав участь в аматорському
драматичному гуртку. З 1888 року став актором трупи М. Садовського, а у 1890
утворює разом iз П. Саксаганським “Товариство росiйсько-малоросiйських артистiв
пiд керiвництвом П. Саксаганського”, яке стало найкращим театральним колективом
кiнця XIX
Ї початку XX столiть. Помер у м. Берлiн пiд час лiкування, похований на хуторi
Надiя.
Драматург. Найвiдомiшi п’єси: драма “Наймичка” (1886), комедiя “Мартин Боруля”
(1886), комедiя “Сто тисяч” (1890), iсторична трагедiя “Сава Чалий” (1899),
“Хазяïн” (1900), драма “Суєта” (1903). П’єси Карпенка-Карого вiдрiзнялися вiд
попереднiх творiв подiбного жанру, оскiльки порушували гострi i актуальнi проблеми
свого часу.
Комедiя I. Карпенка-Карого “Сто тисяч” i “вiчна” тема влади грошей над людиною

Коли Iван Карпенко-Карий писав комедiю “Сто тисяч”, вiн ставив за мету пiддати
сатирi тi негативнi явища, якi побутували у 80
Ї90 роках XVIII столiття. Сiльськi багатiï всiляко намагалися примножити
своï багатства. Часто гонитва за грошима ставала самоцiллю, грошi витiсняли з
життя людини такi поняття, як честь i мораль. I тодi з’являлися такi постатi, як
Герасим Никодимович Калитка
Ї головний герой комедiï “Сто тисяч”.
Калитка
Ї заможний селянин, який вже має 200 десятин землi, проте, всi своï сили
покладає на те, щоб збiльшити своï володiння. Вiн мрiє: “ïдеш день

Ї чия земля? Калитчина! ïдеш два
Ї чия земля? Калитчина! ïдеш три
Ї чия земля? Калитчина! Диханiє спирає”.
Але для закупiвлi землi необхiднi грошi. Для того, щоб викупити 250 десятин землi
у сусiднього помiщика Смоквинова, Калитка вирiшує пiти на ризикований крок:
придбати 100 тисяч фальшивих карбованцiв. Таким чином, Iван Карпенко-Карий
зображує людину, яка заради багатства готова пiти на злочин.
Письменник виразно протиставив двох героïв: романтика
Ї шукача скарбiв Бонавентуру i, власне, самого Калитку. Ось приклад: копач
ставиться до грошей не як до джерела щастя. У великих грошах вiн вбачає лише
Можливiсть матерiально забезпечити себе i своïх рiдних. Копач розповiдає про
своє захоплення так: “Iщiтє i обрящете! Сьогоднi нема, завтра нема, пiслязавтра

Ї мiльйон!.. Викопаємо
Ї все пополам. Стане i тобi, i менi, i нашим дiтям, i внукам на весь вiк…”
Натомiсть, Герасим Калитка ставиться до матерiального достатку по-iншому: “Ох,
земелько, свята земелько, Божа ти дочечко… Як радiсно тебе згрiбати докупи, в
однi руки… Приобрiтав би тебе без лiку. Легко по власнiй землi ходить. Глянеш
оком навколо
Ї все твоє; там череда пасеться, там орють на пар, а тут зазеленiла вже пшениця i
колоситься жито: i все то грошi, грошi, грошi…”
Сина Романа вiн хоче оженити на дочцi великого землевласника Пузиря, сподiваючись
отримати значний посаг: “Не треба менi нi доброго хлiба, нi доброго борщу, бо чим
краще спече, а смачнiше зваре, тим бiльше робiтники з’ïдять… Менi треба
невiстку з приданим, з грiшми…”
Таким чином, на вiвтар своєï жадоби Калитка готовий покласти не лише
своï сили й життя, але й майбутнє власного сина.
Його скнарiсть переходить усi межi. Вiн спекулює навiть релiгiйними поняттями i
принципами. У робiтника вiн забирає половину хлiбини, мовляв, “грiх у недiлю
снiдать”. Коли жiнка збирається ïхати до церкви, не дає ïй коней, каже,
що “худобу ганять в празник грiх”. I авторитетно додає: “Блажен чоловiк, iже скоти
милує”. Його справжня “фiлософiя” шита бiлими нитками: “Скотина грошi коштує”.

Калитка сердиться на копача за те, що той багато ïв пiд час обiду. Вiн нiколи
не п’є за власнi грошi, бо “вiд своєï горiлки у грудях пухне”.

Жадоба до грошей призводить до духовноï деградацiï людини. Саме грошi
стають для нього найвищим авторитетом, а, так би мовити, людське ставлення до
людини, натомiсть, повнiстю знецiнюється: “робiтники й собаки надворi повиннi
буть”; “обiцянка
Ї цяцянка, а дурневi
Ї радiсть”; “кругом, кругом моє”; “бери i в свого, i в чужого”; “лупи та дай”;
“грошi всьому голова”; “Ой, Пузирi! Глядiть, щоб ви не полопались, а замiсть вас
Калитку розiпре грошвою…”
Апогей такоï фiлософiï змальовується у останнiй, 12-й явi четвертоï
дiï. Коли, одурений на спробi купити 100 тисяч фальшивих грошей, Калитка
втрачає надiю придбати землю сусiда Смоквинова,
Ї вiн намагається накласти на себе руки. Якщо копач, за характеристикою самого
Калитки, “хоч голий, та веселий”, то Герасим Калитка на втрату грошей реагує так:
“краще смерть, нiж така потеря”.
У комедiï Карпенка-Карого “Сто тисяч” зображено силу, яка перетворює людину
на ненажеру, яка викорiнює з душi людськоï те добре i святе, що заложив туди
сам Бог. I сила ця
Ї грошi.





Схожі твори: