Головна Головна -> Твори -> Звична справа

Звична справа



Їде на санях мужик Іван Африканович Дринь. Напився з трактористом Мішкою Петровим і тепер з мерином Пармену розмовляє. Везе з сільпо товар для магазину, а заїхав сп’яну не в те село, значить, додому тільки – до ранку … Справа звична. А вночі по дорозі наганяє Івана Африканович все той же Мишко. Ще випили. І тут вирішує Іван Африканович посватати Мишке свою троюрідну сестру, сорокарічну Нюшка-зоотехніцу. Вона, правда, з більмом, зате якщо із лівої руки дивитися, так і не видно … Нюшка проганяє друзів рогачем, і ночувати їм доводиться в лазні.

І саме в цей час у дружини Івана Африканович Катерини народиться дев’ятий, Іван. А Катерина, хоч і заборонила їй фельдшерка суворо, після пологів – відразу на роботу, важко хвора. І згадує Катерина, як у Петрів день наблуділ Іван з жвавої Бабенка з їхнього села Дашко путанки і потім, коли Катерина пробачила його, на радощах обміняв дісталася від діда Біблію на «гармошкою» – дружину веселити. А зараз Дашка не хоче доглядати за телятами, так Катерині доводиться працювати і за неї (а інакше сім’ю і не прогодуєш). Змучена роботою і хворобою, Катерина раптово непритомніє. Її відвезли в лікарню. Гіпертонія, удар. І лише більше ніж через два тижні вона повертається додому.

А Іван Африканович теж згадує про гармонь: не встиг він навчитися навіть і на басах грати, як її відібрали за недоїмки.

Приходить час сінокосу. Іван Африканович в лісі, потай, за сім верст від села косить по ночах. Якщо трьох стогів НЕ накосити, корову годувати нічим: десяти відсотків накошенного в колгоспі сіна вистачає щонайбільше на місяць. В одну з ночей Іван Африканович бере з собою малолітнього сина Гришку, а той потім по дурості розповідає районному уповноваженому, що ходив з батьком вночі до лісу косити. Іван Африканович загрожують судом: адже він депутат сільради, а потім той же уповноважений вимагає «підказати», хто ще в лісі ночами косить, написати список … За це він обіцяє «не усуспільнювати» особисті стоги Дринова. Іван Африканович домовляється з сусідським головою і разом з Катериною ходить в ліс на чужу територію косити ночами.

У цей час в їх село приїжджає з Мурманська без копійки грошей Митька Поляков, брат Катерини. Тижня не пройшло, як він напоїв все село, начальство облаяв, Мишкові посватав Дашку путанку, та й корову сіном забезпечив. І все ніби мимохідь. Дашка путанка напуває Мишка приворотним зіллям, і його потім довго рве, а через день по Митькина намовою вони їдуть до сільради і розписуються. Незабаром Дашка зриває з Мишкино трактора репродукцію картини Рубенса «Союз землі і води» (там зображена гола баба, на загальну думку, вилита Нюшка) і спалює «картинку» в печі з ревнощів. Мишка у відповідь мало не скидає трактором Дашку, миються у лазні, разом з лазнею прямо в річку. У результаті – трактор пошкоджений, а на горищі лазні виявлено незаконно скошене сіно. Сіно заодно починають шукати у всіх в селі, доходить черга і до Івана Африканович. Справа звична. Митьку викликають в міліцію, в район (за співучасть у псуванні трактори та за сіно), але помилково п’ятнадцять діб дають не йому, а іншому Полякову, теж із Соснівки (там півсела Полякови). Мишко ж свої п’ятнадцять діб відбуває прямо в своєму селі, без відриву з виробництва, вечорами напиваючись з поставленим до нього сержантом. Після того як у Івана Африканович відбирають все накошенное потайки сіно, Митька переконує його кинути село і виїхати в Заполяр’ї на заробітки. Не хоче Дринь залишати рідні місця, але ж якщо Митьку послухати, то іншого виходу-то і немає … І Іван Африканович вирішується. Голова не хоче надавати йому довідку, за якою можна отримати паспорт, але Дринь в розпачі загрожує йому кочергою, і голова раптом знічується: «Хоча всі розбіжуся …” Тепер Іван Африканович – вільний козак. Він прощається з Катериною і раптом весь стискається від болю, жалю і любові до неї. І, нічого не кажучи, відштовхує її, немов з берега у вир. А Катерині після його від’їзду доводиться косити одній. Там-то, під час косовиці, і наздоганяє її другий удар. Ледве живу, її привозять додому. І в лікарню в такому стані не можна – помре, не довезуть. А Іван Африканович повертається в рідне село. Наїздився. І розповідає він трохи знайомому хлопцю з далекого Заозерній села, як поїхали було з Митькою, та він цибулю продавав і вчасно в поїзд вскочити не встиг, а квитки-то все у нього і залишилися. Висадили Івана Африканович і зажадали, щоб він протягом трьох годин виїхав назад, в село, а штраф, мовляв, в колгосп пришлють, та тільки як їхати, коли нема на що, – не сказали. І раптом – поїзд підійшов і з нього сліз Митька. Так тут Іван Африканович і почав благати: «Не треба мені нічого, відпусти ти мене тільки додому». Продали вони цибулю, купили зворотний квиток, і поїхав, нарешті, Дринь додому. А хлопець у відповідь на розповідь повідомляє новину: у селі Івана Африканович баба померла, дітлахів багато залишилося. Хлопець іде, і Дринь раптом падає на дорогу, затискає руками голову і перекочується в придорожню канаву. Бухає кулаком в луговину, гризе землю … Рогуля, корова Івана Африканович, згадує своє життя, ніби дивуючись їй, кудлатою сонцю, теплу. Вона завжди була байдужа до себе, і дуже рідко порушувалася її позачасова неосяжна споглядальність. Приходить мати Катерини Евстолья, плаче над своєю ведерніцей і велить усім дітям обійняти Рогулі, попрощатися. Дринь просить Мишка зарізати корову, сам не може. М’ясо обіцяють прийняти в їдальню. Іван Африканович перебирає Рогулін потрухи, і на його закривавлені пальці капають сльози. Дітей Івана Африканович, Митьку і Ваську, віддають у притулок, Антошку – в училищі. Митька пише, щоб посилали Катюшка до нього в Мурманськ, тільки боляче мала-то. Залишаються Гришка з Марусею та двоє немовлят. І то важко: Евстолья стара, руки стали худі. Вона згадує, як Катерина перед смертю, вже без пам’яті, кликала чоловіка: «Іване, вітряно, ой, Іван, вітряно як!» Після смерті дружини Іван Африканович не хоче жити. Ходить оброслий, страшний та курить гіркий сельповскій тютюн. А Нюшка бере на себе турботу про його дітей. Іван Африканович йде в ліс (шукає осику для нового човна) і раптом бачить на гілці хустку Катерини. Ковтаючи сльози, вдихає гіркий, рідний запах її волосся … Треба йти. Йти. Поступово він розуміє, що заблукав. А без хліба в лісі каюк. Він багато думає про смерть, все більше слабшає і лише на третій день, вже коли на карачках повзе, раптом чує тракторний гул. А врятував свого друга Мишка спочатку думає, що Іван Африканович п’яний, та так нічого і не розуміє. Справа звична. … Через два дні, на сороковий день після Катерининої смерті, Іван Африканович, сидячи на могилі дружини, розповідає їй про дітей, каже, що то зле йому без неї, що буде ходити до неї. І просить чекати … «Мила, світла моя … он горобини тобі приніс …» Він весь тремтить. Горе пластав його на похололі, не обросла травою землі. І ніхто цього не бачить.


Загрузка...



Схожі твори: