Головна Головна -> Твори -> Честь i безчестя персонажiв комедiï Iвана Карпенка-Карого “Хазяïн”

Честь i безчестя персонажiв комедiï Iвана Карпенка-Карого “Хазяïн”



Комедiя “Хазяïн” (1900) слушно вважається вершиною творчостi Iвана Карповича
Тобiлевича (Карпенка-Карого). “Зла сатира на чоло-вiчу любов до стяжання без
жодноï iншоï мети. Стяжання для стяжання!” – так визнав свiй задум сам
автор, поклавши в основу п’єси реальнi факти капiталiстичноï дiйсностi.

Письменник з великою викривною силою змальовує типовi явища розвитку капiталiзму
на Украïнi, виставляє на суд читача хижацьку суть сiльськоï
буржуазiï. Цiй метi пiдпорядковане i ретельне створення образiв комедiï,
якi можна подiлити на три групи: хижаки-експлуататори (Пузир та його управителi),
лiберали (Соня, Калинович, Золотницький), трудовий народ (робiтники-наймити).

Центральна постать комедiï – Пузир, що, наживаючись на чужiй бiдi, без
усякого жалю i спiвчуття переслiдує одну мету: “З усього… треба користь виймать,
хоч би зубами прийшлось тягнуть – тягни!” Скупiсть, доведена до абсурду,
неосвiченiсть, безкультурнiсть i нiкчемне честолюбство Пузиря (епiзод з медаллю)
роблять його огидним i смiшним. Уважно придивившись до нього, я зрозумiв, що вiн,
либонь, зовсiм не усвiдомлює, для чого саме потрiбнi йому тi “прибутки”, жадоба до
яких губить його людську сутнiсть. Так, у деякому розумiннi, поява таких
“хазяïнiв” в Украïнi часiв переходу до капiталiзму була виправдана:
терещенки та харитоненки були певною мiрою прообразами Пузиря. Та нiчим, я думаю,
не можна виправдати те “хазяйське колесо”, яке давить тисячi (i це – лише на землi
Пузиря), бо воно “так крутиться: одних даве, а другi проскакують!”

Серед пiдручних хазяïна – його права рука Феноген, таке собi поєднання
лакейства з грабiжництвом, плазування з презирством, лицемiрства з блюзнiрством.
Iнший тип хижака – Лiхтаренко, який керується принципами: “не ти вiзьмеш – у тебе
вiзьмуть”, “крадь умiючи”, “кради сам i не заважай другому”.
Цим пузиревим прислужникам автор протиставляє представникiв культурницькоï
iнтелiгенцiï, що не здатна зламати “дику, страшенну силу” хижакiв-капiталiстiв.
I лiберал – помiщик Золотницький, i учитель Калинович, i дочка Пузиря Соня не
подiляють методiв наживи, але й нiчого не роблять, щоб протистояти хижацтву.

На мiй погляд, п’єса не була б такою цiкавою i актуальною, якби Карпенко-Карий не
наголосив у нiй ще на однiй проблемi – поняттi честi за шкалою людяностi та
гiдностi героïв твору. “…у нього честь – перше всього!” – говорить про
Пузиря Феноген. Виходить, зажерливiсть i цинiзм є поняттями честi для таких, як
Пузир та його прислужники. Вони давно вже втратили честь i навiть не усвiдомлюють
потреби в нiй.
Зовсiм полярне поняття про честь у Зозулi, добросовiсного юнака, що у творi саме i
є носiєм високоï народноï моралi. Йому не вистачило сил захистити власну
честь, тому вiн гине, так i не знайшовши виходу.
Соня i вчитель Калинович прагнуть справедливостi й духовностi, але почуваються
безпорадними iдеалiстами перед силою Пузиря, тому, власне менi, iнколи стає
соромно за поведiнку цих освiчених iнтелiгентiв.
А от образ Золотницького, якому високий суспiльний стан не перешкодив зберегти
честь i добропоряднiсть, мене приваблює до себе високою культурою, нацiональним
почуттям, вчинками. На таких героïв хочеться бути схожим, якщо душа та думки
твоï настроєнi на чесну громадянську позицiю.


Загрузка...



Схожі твори: