Головна Головна -> Твори -> “Хазяïн” Iвана Карпенка-Карого – видатне досягнення украïнськоï драматургiï ХIХ ст.

“Хазяïн” Iвана Карпенка-Карого – видатне досягнення украïнськоï драматургiï ХIХ ст.



Iван Карпенко-Карий (Тобiлевич) вважається кращим з украïнських
драматургiв-реалiстiв ХIХ ст., одним з визнаних батькiв украïнськоï
драматургiï. Вiн обходив умовностi в створеннi образiв, навiть у сатиричних
комедiях дотримувався психологiзму (хiба що трохи гiперболiзовував окремi
психологiчнi риси персонажiв, як того вимагав жанр). Наблизились впритул до
найактуальнiших з життєвих сюжети i теми: Карпенко-Карий не обробляв тi, що вже
iснували (як Котляревський), а вводив новi. Тому й можна стверджувати, що саме вiн
створив повноцiнну лiтературну драму, яскравим зразком якоï є комедiя
“Хазяïн”, у якiй вiдбилися всi згаданi вище новаторськi моменти.

П’єса “Хазяïн” – соцiально-сатирична комедiя нового типу. Карпенко-Карий не
випадково застерiгав що “комедiя ця дуже серьозна”, щоб глядачi не чекали лише
смiху.
У п’єсi вiдобразилися процеси розшарування села, становлення новоï
соцiально-економiчноï системи всерединi вже iснуючоï – тi процеси, що
вiдбувалися на очах самого драматурга. Не мiг ранiше виникну ти i сюжет. На самому
початку комедiï Пузир замислює i здiйснює заходи економiчного розорення села,
тому що “як мужик зостанеться без землi – роби з ним, що хочеш”. Його шахрайськi
махiнацiï з Маюфесом, банкрутство компаньйона – теж ознаки саме того часу, що
зайвий раз пiдкреслює актуальнiсть порушеноï теми на той момент.

Образи створюються не з комбiнацiï певноï iдеï з життєвими
спостереженнями, а на принципi зображення особистостi з ïï власною
психологiєю та iншими особливостями. Кожен персонаж має свою конкретну цiннiсть (а
не лише окрему мету), прагнення до якоï зумовлює його поведiнку – пiзнiше в
теорiï драматургiï це назвуть “надзавданням”. Так, головною цiннiстю
Пузиря є грошi, надзавданням – гонитва за наживою, у той час як цiлi в окремих
епiзодах рiзнi, хоч i схожi: здiйснити одну авантюру, потiм другу, третю…
Наявнiсть надзавдання чiтко окреслює цiлiснiсть образу. Одноплановiсть розкриття
характеру того ж Пузиря зумовлена жанром, але його особливостi драматург
пiдкреслює рiзноманiтними деталями: цей мiльйонер з дрiбновласницькою психологiєю
носить подертий одяг, вiдмовляється дати грошi на спорудження пам’ятника, бо
“Котляревський менi без надобностi”, взагалi має характерну мовну характеристику
тощо. Але попри гротескнiсть, тип такого мiльйонера був вiдтворений настiльки
правильно, що в образi Пузиря впiзнавали украïнських сiльських капiталiстiв
Харитоненка i Терещенка. Терещенко навiть пропонував письменниковi великi грошi,
аби той зняв п’єсу зi сцени: таке-от своєрiдне визнання.
Iншим новаторством Карпенка-Карого був прийом пiдсилення розкриття характеристики
одного образу за допомогою зображення iнших: так, оточення Пузиря характеризує
його не гiрше, нiж його власнi дiï та реплiки. Поряд з ним управителi Феноген
i Лiхтаренко. Перший, пiдступний i хитрий, живе пiд гаслом: “Плазуй i наживайся”,
другий – вiдвертiший, брутальнiший, вважає крадiжку нормою життя i пiдводить пiд
це теоретичну базу: “не вiзьмеш ти, то вiзьмуть у тебе”. Їхнi образи розробленi
менше. Але вчотирьох (разом з Пузирем та Зеленським) вони створюють об’ємний
узагальнений портрет цiлого явища: аморального користолюбства, що було мiшенню
осуду автора. Знову використано небачений ранiше прийом: кiлька персонажiв як
єдине цiле.
Ця група образiв утворює один табiр дiй та думок, але i персонажi з протилежними
цiлями виведенi автором, щоб контрастом пiдсилити розкриття головного образу
п’єси. Це iнтелiгенти Соня i Калинович з одного боку, селяни – з другого,
робiтники – з третього. Вони посiдають самi по собi у п’єсi другорядне мiсце,
навiть найдiєвiшi (Соня, Калинович) зображенi дещо схематично. Робiтники взагалi
з’являються реально лише один раз, коли вимагають кращоï ïжi, вдруге ми
лише чуємо що вони збунтувалися, проломили Лiхтаренковi голову i погрожували
спалити тiк та економiю. Але, змальовуючи цей конфлiкт, драматург зображує нову
тенденцiю у взаєминах мiж рiзними соцiальними групами. Так ми дiзнаємось про один
з найголовнiших конфлiктiв того часу.
I знову все це поєднується у цiлiсну картину. Навiть з найпростi ших елементiв
можна зробити надзвичайно складну конструкцiю. Це свiдчить про велику
драматургiчну майстернiсть Карпенка-Карого – до нього в украïнськiй
драматургiï не траплялося такого цiлеспрямовано ускладненого компонування
образiв персонажiв.
Взагалi драматургiя виявляється надто складним засобом для передачi
авторськоï iдеï, бо сам драматург, на вiдмiну вiд прозаïка або
поета, не має змоги висловлюватися своïм текстом: авторська iдея виражається
через дiю та слова героïв. Карпенко-Карий у цьому був неперевершеним
майстром. У п’єсi немає нiчого випадкового, все в нiй покликано висвiтлювати думки
драматурга: показати явище через головного героя п’єси, а його образ розкрити за
допомогою усiх iнших засобiв, включно iз зображенням iнших персонажiв, але при
цьому нi на крок не вiдходити вiд реальностi.
Отже, все свiдчить про те, що п’єса “Хазяïн” – новий етап в украïнськiй
драматургiï як за змiстом, так i за формою подання авторськоï iдеï.

Саме тому ми досi шануємо свiтлу пам’ять цього видатного драматурга i актора –
Iвана Карповича Тобiлевича, вiдомого пiд псевдонiмом Карпенка-Карого.


Загрузка...



Схожі твори: