Головна Головна -> Твори -> ЗАГРЕБЕЛЬНИЙ ПАЛО БІОГРАФІЯ

ЗАГРЕБЕЛЬНИЙ ПАЛО БІОГРАФІЯ



Ї символ духовного надбання украïнського народу
(ЗА РОМАНОМ ПАВЛА ЗАГРЕБЕЛЬНОГО “ДИВО”)
Павло Загребельний
Ї вiдомий украïнський письменник, автор багатьох творiв про наших сучасникiв.
Але особливе мiсце посiдають в його творчостi iсторичнi романи. Один iз
найвiдомiших
Ї роман “Диво”, над яким автор працював десять рокiв, маючи на метi “показати
нерозривнiсть часiв, показати, що великий культурний спа-док, залишений нам
iсторiєю, iснує не самодостатньо”.
Киïвська Русь привертала до себе пильну увагу багатьох поколiнь дослiдникiв,
поетiв, оповiдачiв. Павло Загребельний у романi “Диво” творить образ
Киïвськоï Русi, ïï суспiльного життя, культури. Це один з
багатьох iсторичних творiв про тi часи, але в ньому автору, як нiкому ранiше,
вдалося розкрити суперечностi давньоï доби i разом з тим створити яскравi
художнi образи. Це розповiдь про чудо архiтектурного мистецтва наших предкiв

Ї Софiю Киïвську, про ïï долю та мiсце в нашiй духовнiй
iсторiï.
Так, Софiя Киïвська
Ї один з головних героïв роману. Цей мистецький витвiр змальовано як
незвичайне диво, що “нiколи не кiнчається й не переводиться”. I читачi роману
стають свiдками створення цього дива, знайомлячись з будiвничим Софiï
Киïвськоï
Ї Сивооком. Талановитий древлянин багато блукав по Русi, був ченцем у болгарському
монастирi, згодом потрапив до Вiзантiï i працював у константинопольського
майстра як будiвник i оздоблювач храмiв. Згодом, дозрiлий у своєму талантi й
розумiннi життя, повернувся до Києва, у рiдну землю. Повернувся, щоб створити
Софiю, собор, в якому використав традицiï предкiв та досвiд, набутий по всiх
свiтах. Вiн
Ї чудовий талант, майстер у мистецькому подвигу, котрому вiддав себе до останку.

“Мистецтво знаєш?”
Ї допитувався князь Ярослав. “Все роблю,
Ї сказав Сивоок”. Приступаючи до спорудження собору в Києвi, Сивоок задумує щось
велике i незвичайне, бо малiсть не може здивувати свiт. В його уявi собор стояв як
образ його землi, який народився з давнiх спогадiв i новоï зустрiчi з Днiпром
i пущами, це був “образ пролiтаючий, мов зiтхання вiтру в осiнньому листi…” Цю
величну церкву як символ краси рiдноï вiтчизни, а не пристанище Бога, митець
вимрiював усе життя.
У процесi творення собору Сивоок наче самознищувався. “Тепер зродилося в ньому
щось нiби рослинне: мов рослини
Ї квiтками i листями, вiн тепер жив i промовляв до людей тiльки барвами …
спливав крiзь кiнцi пальцiв на своï мозаïки, небаченими кольорами…”

Складним i суперечливим постає образ князя Ярослава, але змальовується Ярос-лав
Мудрий передусiм як людина i син свого часу. Багато в яких рисах привабливий i
водночас жорстокий, закоханий у книги, прогресивний як розбудовувач
Киïвськоï держави i разом з тим, звичайно ж, виразник iнтересiв свого
класу, далекий вiд турбот про життя простого народу. Задумав Ярослав спорудити
собор на зразок величних храмiв вiзантiйських. Ним волiв здивувати свiт. I задум
Сивоока припав йому до душi. У цьому незвичайному соборi князь хотiв знайти
примирення нового, чужого зi старим, своïм, подолати роздвоєнiсть, що мучила
його протягом багатьох рокiв.
“Цей собор вже з першого дня його iснування, певно, мало хто вважав за житло для
Бога
Ї вiн сприймався як надiйний притулок людського духу, тут вiдразу задомовився дух
громадянства i мудростi тих, хто вибудовував державнiсть Киïвськоï Русi
… Диво!”
П. Загребельний у своєму романi зумiв показати iсторiю Украïни, об’єднавши
три ïï шари: давнину, другу свiтову вiйну й сьогодення. А головний
об’єднуючий центр
Ї це образ Софiï Киïвськоï, незвичайного дива з див “во всем
полунощи земном”. У роздiлах роману, де розповiдається про окупований фашистами
Киïв, а також про мирне життя героïв в шiстдесятi роки, усi персонажi
пов’язанi з собором. У роки Великоï Вiтчизняноï вiйни есесiвець Шнурре
за наказом фюрера хоче вирiзати найкращi фрески для музею в гiтлерiвському Лiнцi.
Учений-iсторик Гордiй Отава перешкоджає йому цiною власного життя. Син Гордiя,
також iсторик, настiльки закоханий у собор, що не може вiдмовитися вiд цього дива
навiть заради кохання.
Собор зв’язує поколiння, говорить з нами про минуле, про культуру нашого народу.
Одночасно з “Собором” Олеся Гончара роман П. Загребельного “Диво” закликає
сучасникiв “берегти собор людських душ”, будувати майбутнє свого народу, його
добробут i щастя. Створений майстром образ Софiï Киïвськоï
проступає крiзь iмлу столiть i втiлює невмирущiсть духу украïнського народу.
За довгу iсторiю свого iснування рiзнi завойовники намагалися знищити це диво, та
знову i знову поставав собор. Вiн “стояв уперто, несхитно, вiчно, так нiби не
будований був, а вирiс iз щедрот киïвськоï землi…”


Загрузка...



Схожі твори: