Головна Головна -> Твори -> ЖАДАН СЕРГIЙ БІОГРАФІЯ

ЖАДАН СЕРГIЙ БІОГРАФІЯ



(народився 1974 року)
Народився на Старобiльщинi Луганськоï областi. Закiнчив фiлологiчний
факультет Харкiвського державного педагогiчного унiверситету
ïм. Г. С. Сковороди. Мешкає в Харковi.
Поет, прозаïк. Автор поетичних збiрок “Рожевий дегенерат” (1995), “Цитатник”
(1995), “Генерал Юда” (1995), “Пепсi” (1998) та iн. Член Асоцiацiï
украïнських письменникiв.
Лiтературно-естетична орiєнтацiя Украïни: погляд Сергiя Жадана

Вiдродження вiтчизняноï культури на початку минулого столiття зактуалiзувало
проблему ïï естетичноï орiєнтацiï. Географiчна, полiтична й
ментальна межовiсть Украïни спричинилася до того, що цi пошуки були
спрямованi вздовж вектора “Схiд-Захiд”. Найвпливовiшим ученням 1920-х рокiв була
теорiя “азiатського ренесансу” Миколи Хвильового, який услiд за нiмецьким
фiлософом Освальдом Шпенглером декларував вичерпанiсть духовного потенцiалу Європи
та майбутнє культурне пiднесення азiатських краïн. На сьогоднi це питання не
втратило своєï злободенностi. Найновiшi варiанти його розв’язання належать
украïнським митцям 1990-х, серед яких чiльне, ледь не культове мiсце належить
харкiв’янину Сергiєвi Жадану. Низка критикiв стверджувала, що “хвильовiстське…
заперечення “загопачення” украïнськоï культури й концепцiя “азiатського
ренесансу” є органiчною частиною бачення митця (Iгор Римарук), де Захiд атестовано
як не гнилу чи гниючу, а “зогнилу” Європу (збiрка “Цитатник”), простiр
духовноï порожнечi, масовоï культури й духовноï приземленостi
(новели “Варшава”, “Берлiн, який ми втратили”).
Натомiсть образ Сходу, найчастiше втiлений в образi Китаю, прочитується як колиска
найцiннiшого
Ї релiгiйного досвiду людства. Однак через те, що традицiйнi релiгiï
(церковне християнство чи буддизм) є “гамiвною сорочкою” сучасноï
цивiлiзацiï (збiрка “Генерал Юда”), Сергiй Жадан пропонує творення
мiфологiï як новоï релiгiï шляхом руйнування-перетлумачення
релiгiйних образiв-конструкцiй (святий Георгiй, Iсус Христос, Марiя, Юда, Будда)
та знакових постатей украïнцiв (Тарас Шевченко, Михайль Семенко, Богдан-Iгор
Антонич, Володимир Сосюра). Отже, поет висуває мiстичний Схiд як естетичний
взiрець украïнськоï культури (поезiï “Кода”, “Блюз мандрiвного
копача”);
Мандрiвка крiзь села й мiста.
Ночiвлi в степах i покоях.
Нехай вiдсутня мета
Ї
Вiдсутнiсть ïï впокоює. (…)
Слiди чортячi та кiнськi
Вели нас в якусь оману.
Пливли в степах украïнських
Синi китайськi тумани.
I чари спокус
Ї що поробиш
Ї
Ми мали до них охоту.
Лягали на присмерк Європи
Рожевi свiтанки Сходу.
Проте у проблемi лiтературноï орiєнтацiï Украïни не менш значущим є
внутрiшнiй аспект: сама здатнiсть народу до вибору свого шляху. Як зазначає Анна
Бiла, “Украïна
Ї це… приреченiсть бути причетним до банального свiту… а вiдчувати свою
приреченiсть є станом i шанованою ознакою ментальностi. (…) Межi, кордони,
пороги
Ї один з найулюбленiших поетичних рядiв С. Жадана. Ряд символiзує прагнення
дороги, руху (часто обiгрується як ще одна ментальна риса украïнцiв) i
неможливiсть переступити через власну пасивно-консервативну етнопсихологiчну
обмеженiсть… Вiдчуття дороги, проте, прогнозує кiнцеву зупинку. Дорога,
прочитуємо, передбачає смерть, а не Європу. (…) Украïна
Ї це
недо-краïна, простiр недосконалостi. (…) Персонажi, якi прагнуть подолати
реальнi межi, кордони… i смертю не годнi ïх попрати”. Критичний струмiнь
щодо украïнськоï вдачi у поезiï Жадана настiльки напружений, що дав
змогу деяким коментаторам побачити у збiрцi “Балади про вiйну i вiдбудову” мало не
“антиукраïнську” налаштованiсть (Олександр Пасiчний). Проте в найновiших
поезiях митець, замiсть нарiкати на ментальнi проблеми украïнцiв, акцентує
здатнiсть до непiдробного кохання як головну конструктивну силу:
…краïна, в якiй я живу,
можливо, саме тому i не розвалилась,
що в нiй iще кiлька людей
люблять одне одного
Ї без iстерики
Їi презервативiв, просто
перемовляються якимись словами,
зустрiчаються десь на вулицi
(цикл “Китайська кухня”).
Вибiр “шляху” украïнськоï культури вiдбувається на трьох рiвнях:
нацiï, поколiння, особистостi. Перед украïнським етносом це питання
постає у виглядi трагiчноï дилеми “патрiотизм / емiграцiя”, де вiрнiсть
нацiï
Ї важкий хрест, а емiграцiя тлумачиться як зрада Батькiвщини “I надiйно схованi
золотi червiнцi, якi тягнули на дно, / зводячи на пси твiй потяг вирватися за межi
Вiтчизни” (“Якось-таки ти вирiс…”), абсурдна спроба протистояти долi
(“Цитатник”), аналог самогубства (“Iммiгрант зонг”) або нонсенс для внутрiшньо
вiльноï людини (“Берлiн, який ми втратили”). Поет виступає речником
поколiння, вiдчуваючи його вiдчайдушне намагання знайти смисл життя i можливiсть
самопосвяти в байдужому свiтi, саморобну героïку “революцiï”, “вiйни”
(“Пластунка N”), прагнення великих звершень у “десятий рiк революцiï”
(“Авiахем”), висуваючи соцiалiстичних (Ернесто Че Гевара, Мао Цзедун) або
iсламських екстремiстiв (бiн Ладен) як романтизований приклад полiтичноï
волi.
Особистiсть
Ї лiричний герой
Ї проходить еволюцiю вiд неформального полiтичного iдеолога до власне письменника.
Для нього цей вибiр полягає в необхiдностi визначитися не з географiчними, а з
духовними межами свого iснування, знайти своє призначення й свободу. Для митця,
лiтератора
Ї це перш за все можливiсть вiльноï творчостi: ”
Ї Слухай,
Ї спитав я, коли пиво вже закiнчувалось i Рудi так само закiнчив розповiдь про
одну свою персональну виставку в 70-тi в Iрландiï,
Ї а чому ти не повернувся на батькiвщину?
Ї Знаєш,
Ї вiн поставив склянку на стiл,
Ї я думав вертатись. Але в якийсь момент збагнув, що це не буде повернення, це
буде нова емiграцiя. Я, взагалi-то, не космополiт, однак зрозумiв тут таку рiч

Ї насправдi простiр не подiляється на свiй або чужий, простiр буває або вiльний,
або замкнутий, розумiєш? Менi насправдi… [все одно] де я живу, головне

Ї як я живу. А тут я живу так, як менi хочеться” (“Берлiн, який ми втратили”).

Порятунок вiд культурноï асимiляцiï поет убачає в наявностi пам’ятi:
полiтичноï, естетичноï, iсторичноï, суспiльноï,
особистоï. Пам’ятi, поколiння для нього
Ї плин свiдомостi, спогади-фантазiï й вiдчуття “духу часу”. Iсторична пам’ять
є ознакою особистостi, творця, громадянина; “в теплiй, щирiй iнтонацiï Сергiй
Жадан з любов’ю творить каталог пам’ятi, куди входять знайомi з дитинства мiськi
краєвиди з музеєм мотлоху радянського побуту. Та реалiï минулого викликають
вже подяку i пошану, а не зневажливо-iронiчну погорду, як в деяких раннiх творах.
Бо там
Ї в глибинi iсторiï
Ї вiдбувається таïнство синiвськоï любовi, що дає сили i наснагу жити
зараз” (Любов Березовчук). У такий спосiб, Сергiй Жадан, один iз найяскравiших
представникiв “дев’яностикiв”, закликає до лiтературно-естетичноï
орiєнтацiï на Схiд як джерело релiгiєтворчого потенцiалу
Ї сили побудови новiтнього свiту, виявляючи стосунок до теорiï “азiатського
ренесансу”, а отже, до потужноï традицiï украïнськоï
лiтератури. “Революцiйний”, дещо провокативний характер дiяльностi й мислення
наймолодших лiтераторiв (того ж Жадана) пояснюється вiдчуттям лiтературного життя
як живого органiзму, коли сьогоднi ж можливо все докорiнно змiнити. У тiм i
перевага лiтпроцесу-подiï, що його учасники
Ї живi письменники
Ї ще не перетворилися на любий серцю архiвiста препаративний матерiал.


Загрузка...



Схожі твори: