Головна Головна -> Твори -> ДРОЗД ВОЛОДИМИР БІОГРАФІЯ

ДРОЗД ВОЛОДИМИР БІОГРАФІЯ



(народився 1939 року)
Народився в с. Петрушинi на Чернiгiвщинi в родинi селян. Заочно закiнчив
Киïвський державний унiверситет iм. Т. Г. Шевченка. Працював редактором у
видавництвах, був головним редактором журналу “Киïв”.
Прозаïк. Автор повiстей (“Iрiй”), романiв (“Катастрофа”, “Самотнiй вовк”,
“Спектакль”, “Балада про Сластьона”, “Листя землi” та iн.).
У творах В. Дрозда переплелася фантастика i життєва правда, письменник звертається
до народних переказiв, легенд, притч, казок, мiфологiï, збагачує творчiсть
рiзними формами психологiчного аналiзу. Це дозволяє урiзноманiтнити i поглибити
аналiз морального стану наших сучасникiв.
Алегоричнiсть образу коня Шептала
в однойменному оповiданнi Володимира Дрозда
На перший погляд, оповiдання Володимира Дрозда “Бiлий кiнь Шептало” сприймається
як певна казка про скривдженого гордого коня, який смиренно вибачає цю кривду
людям i з “винуватою довiрливiстю” повертається до них пiсля стихiйноï втечi.

Може, кiнь вже й заспокоïвся, але моє серце, розтривожене душевними злетами i
падiннями Шептала, не зможе заспокоïтися ще довго. Нi, це зовсiм не казка з
мирним закiнченням. Це
Ї оповiдь-символ, де за алегорiєю криється спотворене обличчя цiлого прошарку
моïх спiввiтчизникiв. Пiд тиском суспiльних обставин вони виробили захисну
iдею життя: “Супроти вiтру довго не пробiжиш i розумнiше до часу прикинутися
скореним, лишившись в душi вiльнiм, анiж бути скореним насправжки”.

Але чи не лукавлять вони, кажучи “до часу”, “прикинутися скореним, лишившись в
душi вiльним”? Письменник через поведiнку коня Шептала доводить, що, хоч у душi
вони i вiдчувають свою винятковiсть, але “владна Степанова рука” примушує ïх
не зважати на “п’янкий дух забутоï волi, що просочився крiзь сотнi поколiнь”.
Нi усвiдомлення своєï “чистоï, прекрасноï бiлизни”, нi глибокий
розум, що дається тiльки “бiлим коням”, нi вiдважна одчайдушнiсть, нi трiумф
об’єднаноï з природою душi на свободi
Ї нiщо не в змозi подолати гiрку правду життя приниженоï особистостi: “А
справдi, кому й що доведеш? Тiльки собi гiрше зробиш. Краще вже й надалi
прикидатися сiреньким та покiрненьким”, просунувши “голову мiж двох жердин
загородi” i задрiмавши пiсля “нерозумноï блуканини”.
I ми розумiємо, що перед нами
Ї людська душа, трагедiя ïï деформацiï, роздвоєння в умовах такого
ж деформованого суспiльства. Скiльки таких особистостей, переживши “найкращi
хвилини життя”, ладнi знов “ласкаво ткнутися мордою в його [Степановi] замахорченi
долонi, хай навiть ударить, висварить”!
Оповiдання, примусивши замислитися над важливою проблемою украïнського
суспiльства, пропонує кожному з нас вiднайти власну позицiю та шлях вирiшення
цiєï трагедiï заперечення Людини в людинi.


Загрузка...



Схожі твори: