Головна Головна -> Твори -> Балада про соняшник

Балада про соняшник



Навчання нагадує менi намисто, бо кожну його довгу нитку супроводжують великi i
малi намистинки вiдкриттiв. Перед тим, як чомусь навчитись, ми спершу вiдкриваємо
для себе види мистецтв та ïх витвори, коштовнiсть яких осягаємо з часом.

Усе життя ми збiльшуємо кiлькiсть разкiв намиста, а разом з ними збiльшується i
кiлькiсть намистинок на мотузочках.
Найвiдомiшим i найвитонченiшим мистецтвом дехто називає поезiю. Дiйсно, вона є
великою помiтною намистиною у Aерданi нашоï свiдомостi.
Та в iншому
Ї поезiя є сповiддю душi людини, але аж нiяк не витвором мистецтва або людського
хотiння. Поезiя
Ї це правда душi, можливо, тому вона всiм зрозумiла i доступна. Вiдмiннiсть
ïï полягає в тому, що вона вбирає в себе iншi мистецтва: прозу, музику,
живопис. Бо всi вони осiдають у свiдомостi людини, впливають на ïï
фiлософiю та сприйняття життя, на iдеологiю i почуття, на оточуючий свiт. А це ми
i намагаємось передати у вiршах. Вольтер сказав колись: “Поезiя
Ї це музика душi”. У вiршах вiддзеркалюються всi людськi вади i бажання, почуття i
думки.
Поезiя змушує читати мiж рядками. Бо в нiй головне не сполучення слiв, а
атмосфера, якою вони оточенi. Традицiйним для письменства є звернення Iвана Драча
до розкриття важливоï ролi поетичного слова у людському життi. Для когось
слово
Ї це зброя, для когось
Ї ледве не єдина умова збереження нацiональноï свiдомостi, державностi, слово
поезiя святе, воно
Ї молитва. У творi ж “Балада про соняшник” автор порiвнює поезiю iз сонцем.
Здавалось би, звичайне i, так би мовити, буденне порiвняння. Але якщо зупинитись
на ньому, то можна побачити свiтло i тепло, якi ллються iз цих слiв: сонце

Ї єдина зiрка на небесному склепiннi, що створює iснування на землi, поезiя

Ї зiрка на небi нашоï свiдомостi, яка творить духовне життя. Без них на землi
панували б холод, темрява i пустка, безчуйнiсть. Чи не Це має на увазi письменник?
Холод гострих слiв, темрява почуттiв, духовне запустiння. Якщо б не було
поезiï, не було б почуттiв, емоцiй, як не було б живих створiнь без тiней.
Поезiя
Ї це вiдбиток у дзеркалi, слiв нашого сприйняття життя, життєдайна стежинка
золотого сонця на водi, яка тремтить, хвилюючись вiд вiтру.
А якщо пригадати те земне створiння, що завжди пов’язане з сонцем? Звiсно,
соняшник, вiдповiмо ми, намагаючись згадати бабусин город i цю рослину на ньому.
Чи, можливо, його насiння?
Iз появою сонця соняшник оживає i починає слiдкувати за ним. Так прокидаються
люди, якi знайшли поезiю у своєму серцi.
У творi “Балада про соняшник” описане “золоте нiме захоплення” поезiєю

Ї недосяжним “сонцем на велосипедi”
Ї маленького хлопчака-халамидника, що просить покататися хоч на рамi. Серед
дитячоï, простоï, теплоï, але такоï звичайноï буденностi
хлопець-соняшник раптом помiчає яскраве засмагле сонце у червонiй сорочцi, яке
вiдкриває йому новий незвiданий свiт. Соняшник вже не зможе вiдвести погляд вiд
сонця. Народжений на землi, вiн назавжди пов’язаний зi свiтилом. Тiльки люди,
захопленi поезiєю, можуть провести iнших у свiт, де здiйснюються мрiï i
банальнiсть стає незвичайнiстю.
Форма балади, обрана Iваном Драчем, як завжди пiдкреслює незвичайнiсть звичайного.
Твiр насичений теплом i любов’ю до поезiï, якi передаються читачам. “Балада
про соняшник” у кожного викликає рiзнi асоцiацiï i почуття. Хтось вiдчуває
те, що вiдчуває кожен з нас, прокинувшись сонячного ранку вдома i знаючи, що
попереду цiла вiдпустка. Дехто, якщо б його спитали, в якi кольори розмалював вiн
цей твiр, вiдповiв би, що тiльки свiтлi, теплi i сяючi. Але є те, що єднає цi
почуття i асоцiацiï,
Ї вони обов’язково позитивнi, добрi, милi, адже життя прекрасне тим, що
кожноï митi кожен iз нас має можливiсть вiдкрити для себе нову, дивовижну
грань свiту.


Загрузка...



Схожі твори: