Головна Головна -> Твори -> ДРАЧ IВАН БІОГРАФІЯ

ДРАЧ IВАН БІОГРАФІЯ



(народився 1936 року)
Народився в с. Телiжинцi на Киïвщинi. Навчався на фiлологiчному факультетi
Киïвського унiверситету, на Вищих сценарних курсах у Москвi, викладав
росiйську мову та лiтературу у с. Дзвiнячому; працював у вiддiлi поезiï
редакцiï “Лiтературноï поезiï”, у сценарнiй майстернi
кiностудiï ïм. О. Довженка, в редакцiï журналу “Вiтчизна”. Був
Головою правлiння Киïвськоï Органiзацiï Спiлки письменникiв
Украïни; голова Ради товариства “Украïна”.
Поет, перекладач. Сутнiсть творчостi I. Драча
Ї розповiдь про людину зокрема i людство взагалi, прожиття i смерть, пошук iдеалу,
iстини й краси та форми вираження ïï. Лiрика його
Ї модерна, поет свiдомо шукає для себе нових жанрiв, працює над поетикою, формою
вираження почуттiв i розумiв. Автор збiрок поезiй: “Соняшник” (1962),
“Протуберанцi серця” (1965), “До джерел” (1972), “Корiнь i крона” (1974),
“Киïвське небо” (1976), “Храм сонця” (1988), “Лист до калини” (1990) та iн.,
поем “Дума про Вчителя” (1977), “Соловейко-Сольвейг” (1978), “Чорнобильська
мадонна” (1986) та iн.; повiстей (збiрка “Iду до тебе”, 1970). Перекладач поезiй
А. Вознесенського, Г. Лорки, Н. Хiкмета, Ю. Словацького, П. Елюара та iнших.

Портрет суспiльства у “новорiчнiй казцi” I. Драча “Крила”
Поезiю Iвана Драча “Крила” не можна сприймати як iронiчну “новорiчну казку”

Ї настiльки глибинний пiдтекст криється за ïï зовнi простим казковим
сюжетом. Якщо замислитися над прочитаним, то зрозумiєш, наскiльки влучно викриває
алегорiя казки характер нашого суспiльства. Поет окреслив його дуже своєрiдно,
показавши пiд образами-символами бажанi новорiчнi подарунки, рiзноманiття
матерiальних запитiв наших сучасникiв: Новий рiк дарує й “шапку смушеву”, i
“люльку дешеву”, i “модернi кастети”, i “фотоннi ракети”, i “солi до бараболi”, “i
валянки”, i “мед од простуди”.
Сходинкою вище над матерiальними подарунки розташовувалися подарунки духовнi:
“доля багряна”, “сонце з туману”, тут же
Ї i сумнi “три снопи вiтру в полi”, “смерть серед ночi”. Як на мене, то за цими
“подарунками” не важко впiзнати буття наших спiввiтчизникiв.
Та ось серед них
Ї сократична постать Кирила, у якого
Куфайку з-пiд лопаток як ножем прошило.
Пробивши вату, заряхтiли радо,
На сонцi закипiли синi крила.
Голоднi небом, випростались туго,
Ковтали з неба синє мерехтiння…
Як це: у звичайного чоловiка
Ї i крила?! Хiба таке буває? Ось i в спантеличеного Кирила, якому “доля маслом
губи” не “змастила”, тiльки “туча” та “тiнi” на серцi. I давай вiн ïх рубати
сокирою та прилаштовувати у господарствi! А вони знов ростуть i ростуть на
зрубаних!.. I тодi стає зрозумiлим, що Кирило
Ї то десь i уособлення нашого народу, якому Бог вiд народження дав “синi крила”,
що радо пiдносять його над буденним свiтом. Пiдносять у пiснях, у традицiях, у
талантi, у працi i волелюбнiм характерi.
Та цей приземлений погляд на свiт не дає випростатися духовним крилам (може, тому
Кирило
Ї i “гаспид”?). Цей погляд заганяє нас у рамки бути “люди як люди”. Але хiба це
життя Людини? Думаю, нам треба припинити обтинати “красиве” на догоду “корисному”
i закинути ту безжальну сокиру в небуття.





Схожі твори: