Головна Головна -> Твори -> Реальнi та фантастичнi картини чорнобильськоï трагедiï в поемi Iвана Драча “Чорнобильська мадонна”

Реальнi та фантастичнi картини чорнобильськоï трагедiï в поемi Iвана Драча “Чорнобильська мадонна”



Чи знаєш ти, свiте, як сиво ридає полин,
Як тяжко, як тужно моєму народу болить!
/ Б. Олiйник, “Сiм” /
Споконвiку в дзвони били на сполох, скликали людей гуртом боротися проти бiди чи
запобiгати ïй.
У рiзнi часи тривожно дзвонили дзвони. Рiзнi часи, рiзнi причини трагедiï, а
горе спiвзвучне: i в Чорнобилi, як на вiйнi, гинули люди.
Дзвони Чорнобиля… Вiд них вiє гiркуватим запахом полину. Чи, може, димом? Сама
атомна смерть не має нi кольору, нi запаху… А лiси мертвi, а села порожнi.

Упала зiрка Полин…
Чорнобиль (полин) – назва лiкарськоï рослини. Страшна iронiя- мiсто з такою
мирною i доброзичливою назвою стало символом страшноï бiди. I вже звучить як
“чорне билля”, щось випалене, висушене, мертве.
Цьому загальному горю присвячена поема I. Драча “Чорнобильська мадонна”.

Чорнобиль – i Мадонна. Якось навiть не в’яжуться докупи цi слова. Мадонна –
Богородиця – Мати. Берегинею називали ïï русичi. На ïï образ
молилися, ïй складали гiмни композитори i поети, ïй присвячували полотна
живописцi. I ось – ще одно полотно, нi, швидше спiв-плач про страшну драму
невеликого мiста над Прип’яттю.
Немає в мене слiв…
Мовчання тяжко душу залива…
I жестами нiмий возговорив…
Хай жестами, але сказати мушу.
Iван Драч вiрний собi: складнi образи, чергування римованих рядкiв з бiлим вiршем
i навiть з прозою.
Перед нами мадонна (жiнка), на плечi якоï звалився тягар наслiдкiв чийогось
злочинного недогляду, що став незрiвнянним лихом для усього народу. Мадонна, у
якоï випадає волосся, яка божеволiє, народивши нездорову чи мертву дитину.

У юрмищi Хрещатинського дня
Ти боса йшла, ти, сива Катерина…
Який напiй ти в квiтень той пила,
Коли, заквiтла сином, ти ходила?
Вiд Iрода себе не вберегла –
тебе накрила та нечиста сила.
Скiльки матерiв втратили тодi й дорослих молодих синiв! Як на вiйнi…

За мудрiсть всесвiтню дурних академiй
Платим безсмертям – життям молодим.
Якщо й є у цьому перебiльшення – воно викликане вiдчайдушним болем поета, який
завжди сприймав горе народу, як власне, i нiколи не мовчав. Усiма своïми
клiтинами вiн вiдчуває, що поряд з тими пожежниками, якi першими кинулися в атомне
пекло горить i його син.
Той огнений хрест, а на ньому i в нiм
Палає мiй син у кiльцi вогнянiм,
Бо атомнi цвяхи засадженi в руки,
Бо губи горять од пекельноï муки.
Адже цих хлопцiв ростили матерi не заради смертi, а заради життя! То доки ж будуть
божеволiти нашi матерi?
Пiсля атомного бомбардування Хiросiми i Нагасакi на каменях зосталися вiдбитки –
силуети людей, якi згорiли, залишивши свою тiнь. Чи не на таку тiнь стала схожою
жiнка iз роздiлу “Солдатська мадонна”? Хлопцi рубають i закопують отруєний лiс, а
щоранку на пiску з’являються слiди босих жiночих нiг
Ми пускали вiвчарку
Не бере вона босий той слiд.
То хто це – ще одна мадонна, реальнiсть, чи дух?
Генерал сподiвається:
Матiр я взяв iз села,
А вона менi з Києва
Третiй раз уже боса втекла…
Не безпiдставно б’є на сполох тривога поета. Роками пiсля самоï трагедiï
продовжують вмирати люди – вiд онкологiчних захворювань щитовидноï залози,
вiд лейкемiï. При такiй бiдi медицина часто безсила. Не могло ж населення
трьох великих областей заритися на три фути в землю, як жiнка, про яку згадує I.
Драч у своïй поемi, або загорнутися у целофан, як баба з коровою.

Де знайти кiлометри целофану
На рукотворне Киïвське море
Чи бодай на Десну зачаровану,
З якоï Киïв п’є воду?!
А Чорнобильська мадонна “дивиться в душу”, “палить очима до дна”, вона виростає у
символiчний образ.
Закiнчується поема урочисто-печально i по-людськи тепло:
Хто ж там сиву посмiє займати?
Сiль пiзнання – це плiд каяття…
Несе сива чорнобильська мати
Цю планету… Це хворе дитя!
Несуть на руках цiлу планету матерi… То, може, нам всiм слiд замислитися над
тим, що робити, щоб це “дитя” не було таким хворим?


Загрузка...



Схожі твори: