Головна Головна -> Твори -> Генрік Ібсен норвезький драматург, творець нової соціально-психологічної драми

Генрік Ібсен норвезький драматург, творець нової соціально-психологічної драми



Перші його п’єси написані в національно-романтичному дусі. Головною темою була боротьба Норвегії за незалежність і уславлення її героїчного минулого. Там діяли героїчні особистості, зображувались сильні пристрасті і незвичайні колізії. («Кабіліна», «Іванова ніч», «Боротьба за престол», «Фру Інгер із Естрота» та ін.). Та згодом Ібсен відходить від давніх героїчних оповідей і далекого минулого Норвегії, він звертається в більшості своїх п’єс до сучасності, її проблем, її характерів. Так з’являються драми «Бранд», «Пер Гюнт», «Спілка молоді», «Ляльковий дім», «Привиди», «Ворог народу» та ін. Деякі з цих творів («Бранд» і «Пер Гюнт») ще не є реалістичними, вони ніби завершують романтичний період творчості Ібсена і передують новому – реалістичному. В них піднімається питання про покликання людини, про її призначення на землі, про відповідальність перед людьми. У «Бранді» ми бачимо романтично незвичайну фігуру головного героя, колоритні другорядні образи, похмурі пейзажі; «Пер Гюнт» тісно зв’язаний з народною творчісю, зі світом казки; обидві п’єси насичені символікою. Все це і ріднить їх з романтизмом. Проте, вже тут дається ряд реалістичних сцен і узагальнень, сатирично зображується чиновництво, духовенство, панівні класи. Це зближує ці п’єси з реалізмом. Саме ці два твори зробили ім’я Ібсена всесвітньовідомим.

Найбільшою популярністю серед реалістичних п’єс користувалася і користується по сьогодні соціально-психологічна драма «Ляльковий дім» («Нора»). Як відомо, характерною рисою ібсенівських драм є те, що вони подають ніби останній етап життєвої драми, її розв’язку. Найважливіші події винесені в минуле, в передісторію п’єси. Всі головні героїібсена зберігають якусь заповітну таємницю, і вона поступово відкривається глядачам («Стовпи суспільства», «Росмерсхольм» та ін.). Таким чином, вся п’єса перетворюсться на картину розплати за те, що було скоєно героєм чи героїнею колись давно, будь це злочин чи звичайна помилка.

Саме так будується «Ляльковий дім». Сімейне життя Гельмерів зовні не затьмарене нічим. Адвокат, здається, обожнює свою привабливу, ніжну, покірну дружину Нору, турбується про неї, лише злегка кепкує над нею та зрідка дорікає за надмірну трату грошей. Проте дуже швидко з’ясовується, що це «сімейне щастя і благополуччя» не що інше, як фальш і лицемірство. Норі не дозволясться мати свої погляди, думки, смаки, вона має підкорятися чоловікові, що постійно нагадує їй про свою вищість.

Гельмер і не підозрює, що в їхньому шлюбі найбільші випробування і турботи уже випали на долю дружини. Щоб врятувати чоловіка, який захворів на туберкульоз в перший же рік їхнього спільного життя, щоб відвезти його на лікування до Італії, Нора таємно бере гроші у лихваря. За законом того часу жінка не мала права взяти гроші під вексель – за неї мав поручитися чоловік. Нора поставила під векселем ім’я свого тяжко хворого батька. З огляду на закон, вона підробила вексель.

Звичайно, що на цей злочин штовхнуло Нору її кохання до чоловіка. (Ця подія винесена в минуле, і саме вона є «святою» таємницею Нори).

І ось тепер лихвар Крогстад тероризує, погрожує їй в’язницею, вимагає місця в банку, де директором стає її чоловік. Нора страшенно боїться,-що її таємниця буде розкрита, але змушена вдавати щасливу дружину-«лялечку». Власне, цей глибокий контраст між зовнішньою поведінкою і справжніми переживаннями героїні і лежить в основі п’єси.

Нора надіється па «диво». Вона думає, що її сильний, впливовий чоловік врятує її, підтримає в біді. Та адвокат Гельмер, отримавши лист від шантажиста Крогстада, кидається на дружину з обвинуваченням. На його думку, вона злочинниця, Гельмер обіцяє їй заборонити спілкування з дітьми та страшне, сповнене принижень життя в йото домі.  Егоїст, Гельмер забуває про причину, що штовхнула Нору на цей вчинок.

 Сталось так, що Крогстад, під впливом коханої жінки, знищує вексель Нори і відмовляється від своїх намірів. Гельмер щасливий, він знову називає свою дружину «лялечкою», «пташечкою». Проте Нора не має душевного спокою і перериває потік ніжності чоловіка і пропонує сісти і спокійно з’ясувати, що ж відбулось.

Ось тут проявляється ще одна характерна риса п’єс Ібсена – наявність в них дискусій,довгих суперечок, які мають ідейний принциповий характер. Герої самі обговорюють і пояснюють те, що сталось (з п’єси-«дискусії»).

Що ж з’ясовується із суперечки Нори та її чоловіка? Їхній шлюб ніколи не був щасливим шлюбом двох рівних, люблячих людей. Між ними була безодня, що прикривалась фальшю і лицемірством, Нора разом з Ібсеном розбиває всі доводи Гельмера на захист подібної сім’ї.  Нора йде від чоловіка, кидаючи трьох дітей.

Подібний фінал п’єси, звичайно ж, викликав жорстокі нападки на Ібсена. Його героїню звинувачували в легковажності і брехливості, його самого в прагненні звести наклепи на такий важливий в суспільстві акт, як шлюб та зруйнувати сім’ю.

Були й ті, хто вважав фінал п’єси неприроднім, стверджували, що ніяка мати не покине своїх дітей.Ібсен навіть змушений був написати інший кінець драми, але при першій же можливості відстояв попередній фінал.

Отже, у п’єсі «Ляльковий дім» норвезький драматург з проникливим психологізмом показує духовний бунт жінки, її протест проти брехливої моралі суспільства (до речі, ця проблема ще раз була піднята Ібсеном у п’єсі «Привиди»).

В пізніх драмах автора («Дика качка», «Росмерсхольм», «Жінка з моря», «Гедда Габлер», «Будівник Сольнес», «Маленький Ейольф» та ін.) поглиблюється психологізм, набуваючи іноді дещо витонченого характеру, та гуманізм, активне співчуггя людям. В той же час для цих п’єс характерний деякий відхід від реалізму: слабшає соціальне звучання, п’єси набувають камерного характеру, вишуканості. Дуже часто це хворі, надломлені люди. Улюбленою темою Ібсена стає – трагедія старості чи згасання таланту. Пояснюється тяга Ібсена до символіки, до того ж його символи все частіше втрачають реалістичний зміст і все більше стають схожими на символи в символістській літературі- невичерпні, не розгадані до кінця. Фінали п’єс стають занадто алегоричними: горді, одинокі герої, що прагнуть морального і творчого відродження, гинуть на високих вершинах, далеко від юрби. Проте навіть при всьому індивідуалізмі позитивних героїв Ібсена, це завжди високоморальні особистості, що прагнуть добра (Бранд, Стопман, Росмер, Фру Ажвінг і т.д.).

 





Схожі твори: