Головна Головна -> Твори -> Твір розповідь: Що засмучує мене у ставленні людей до природи

Твір розповідь: Що засмучує мене у ставленні людей до природи



Тропічні острови довкола Бар’єрового рифу в Австралії завжди надзвичайно тарні. Світло-зелені води мілких заток теплі кожної пори року, а поміж кораловими підводними заростями живе багато різноманітних морських істот. Підпливши до рифу, мати-кит скоро знайшла протоку до мілкої лагуни. Поволі пропливла крізь нечисленні зарослі коралів і заспокоїлась: тут маля вже буде безпечне від зажерливих акул. Вода ледве покривала ЇЇ велике тіло, але це не турбувало. Вона була щаслива, ідо тут зможе провести з тиждень часу, аж поки маля трохи зміцніє, набере сил, а тоді можна буде вернутись до череди, на глибоку воду океану.

Приємно було лежати у спокійній воді, грітися під гарячим промінням південного сонця, почуватись цілком безпечно і тішитись своїм малям, яке кумедно гралося у воді. Спокій затоки порушувала тільки сама мати-кит, випускаючи коли-не-коли вгору високий водограй води.

Так пройшов день, другий. Мати-кит почала відчувати брак харчу. Щоб годуватись, їй треба було пливти на глибоку воду, покинути цю безпечну затоку. Цього вона зробити не могла. Тому вона не звертала уваги на голод. А її дитина росла і щодень набирала все більше й більше сили. Удосвіта четвертого дня над дрімаючою затокою прокидався золотий ранок. Сонце ще не випливло з-за синього океану, лиаіе вершки гір черкали золоті його промені та поволі розганяли ранкову прохолоду. Мати-кит спокійно годувала своє маля. Маленькі хвильки поволі накочувались і плескали по піщаному березі. Рай та й годі! Раптом підсвідомо мати-кит відчула, що не все гаразд. М’язи ЇЇ величезного тіла напружились, а гнучкий хвіст почав нервово рухатись. У страху вона розправила свої довгі плавці, стараючись, наче людина в тривозі, похапцем схопити під себе своє маля. Але було вже пізно: блискучий гарпун зі свистом вилетів бозна-звідки і, не потрапивши в матір, смертельним ударом устромився у спину маляти. Його вистрілили люди, що тихенько підпливли у великому човні.

Збагнувши, що сталось, мати-кит дрижала всім своїм великим тілом. Вона з великого горя почала люто бити своїм могутнім хвостом по воді. Мати-кит так різко змінилась у своїй поведінці, що залога човна не мала вже часу ані відплисти, ані втекти. У гніві, у бажанні помсти мати-кит сліпо молотила хвостом по воді. Залога човна, рятуючись, кинулась у воду.

Приголомшені швидкістю та силою ударів, засліплені бризками солоної води, люди намагались урятуватись, видряпуючись на поверхню коралів. Гострі корали рвали на шматки їх тіло і калічили до крові їх руки. Червона людська кров уже розпливалась поміж ніжними кольорами синіх, рожевих і фіалкових коралів.

Знайшовши тимчасову безпеку на коралях, що повистромлювались з води, люди з жахом дивились, як від лютого удару хвоста матері-кита розлетівся на дрібні трісочки їх човен. Зупиняючись час від часу, ніби роздивляючись, де поділися її вороги, вона знов навнонад молотила хвостом по воді. Стомившись, почала поволі плавати довкола свого мертвого маляти. У кожному її рухові можна було бачити велике горе. Скоро мати-кит переконалась, що її дитина мертва, що вже свого горя нічим не поправиш. Зробивши ще одне коло по мілкій воді затоки, вона направилась у протоку і, з болем у серці, зникла у відкритому морі.





Схожі твори: