Головна Головна -> Твори -> Кого б ви у своєму класі, школі назвали інтелігентом?

Кого б ви у своєму класі, школі назвали інтелігентом?



Чи вважаєте ви інтелігентом себе? Найприкріший висновок, який виникає після прочитаного, полягає в тому, що інтелігентність, на жаль, перестала бути модною в сучасному суспільстві, особливо в молодіжному середовищі. Життя й справді, здавалось би, учить нас зовсім іншим манерам самоствердження. Конкуренція, нагромадження прибутків, на перший погляд, взагалі чужі будь-якій честі й моралі. А з іншого боку, хіба без них нині можливі просування по службі чи й елементарний достаток?

Останнім часом стало дуже модно оглядатися на західний досвід. Ми охоче переймаємо заокеанські технології, користуємося комп’ютерами, виготовленими за американськими чи японськими ліцензіями, копіюємо звички стильних артистів та моделей. Але дуже часто проходить повз нашу увагу культура спілкування лідерів зарубіжної еліти, їх смак у доречно сказаному слівці, у постійній усміхненості та привітності, що інколи виглядає аж начебто штучною. Такий зовнішній етикет інтелігентної людини формується в них упродовж кількох поколінь. Тож навряд чи ми повинні сподіватися на миттєвий результат. З цього приводу і ситуацію, так переможно розв’язану класним керівником, вважаю дещо надуманою. Внутрішня інтелігентність — результат тривалого і кропіткого виховання, звільнення від шкідливих впливів навколишнього середовища. Вона виявляється в умінні контролювати власні емоції, співвідносити набутки свого інтелекту з культурою спілкування, бути в міру скромним і виваженим.

Навряд чи я вже досяг бодай наполовину такого гармонійного ідеалу. Але прагнути бути інтелігентним, а не по-фарисейськи хизуватися інтелектом та вишуканими манерами вважаю обов’язком усього свого життя. Кожна людина, досягши певного віку, несе особисту відповідальність за наслідки своєї діяльності. Ми повинні знати і дотримуватись існуючих у суспільстві правових законів і нести відповідальність за їх порушення. Це зрозуміло всім. Бо тільки там, де немає влади вищої, ніж закон, може йти мова й про існування соціальної справедливості.

На мою думку, кожен має певні обов’язки стосовно самого себе та інших людей і несе моральну відповідальність навіть у тих випадках, коли це не передбачено існуючими законами. Наприклад, досі не існує законів, які б зобов’язували нас піклуватися про долю людства взагалі. Проте сьогодні не можна не розуміти, що майбутнє людства, зокремз збереження самого його існування, значною мірою залежить і від кожної людини, що проживає на земній кулі. Для нас не можуть бути байдужими доля нашої планети, майбутнє нащадків, і ми несемо за це відповідальність перед власним сумлінням. Ніщо не зобов’язує нас піклуватися про здоров’я або добробут незнайомих нам людей. Але хіба ми можемо залишатися байдужими, знаючи, що в світі кожні дві секунди вмирає від голоду чиясь дитина?

Хіба ми зможемо вважати себе чистими, принаймні перед власним сумлінням, якщо хоча б не спробуємо зробити бодай невеличку справу для поліпшення життя інших людей? Сьогодні значною мірою вирішується майбутнє нашої України. Визначенням цього майбутнього і шляхів, які б до нього вели, займаються переважно народні депутати й політики. Але ж хіба всі ми — не громадяни нашої Батьківщини? Хіба кожному з нас може бути байдужою її доля?

Наш святий обов’язок полягає в тому, щоб дбати про рідну матір і про Батьківщину, про інших людей і всю планету. І це, якщо замислитися, не просто гучні слова, а споконвічний закон людського співіснування. Сьогодні, на мою думку, Україна постала перед багатьма глобальними проблемами, починаючи від екологічних і закінчуючи духовними. Марно навіть сперечатися, які з них важливіші – ті, що пов’язані з матеріальним життям людини, чи ті, які стосуються духовності, адже вони нерозривно пов’язані. Кожне значне технічне відкриття можна було використати і на користь людям, і на зло, навіть для їхнього знищення, як, наприклад, це трапилося з використанням атомної енергії. Все залежало від того, в які руки потрапляв винахід – у руки людей високоморальних, що думали не лише про себе, чи аморальних потвор, одноденок, яким була байдужа доля не лише майбутніх поколінь, а й своїх сучасників. Яким же шляхом має йти Україна, щоб розв’язати найболючіші проблеми сучасності, поліпшити життя народу? Думаю, що все-таки шляхом підвищення людської культури, моральності, духовності. Бо якщо взяти за пріоритет високий розвиток матеріального життя, то чому ж тоді люди відчували щастя і в найтяжчі періоди історії – у війну, голод, повоєнну розруху? Вони так само любили, одружувалися, мріяли, вірили. І, навпаки, живучи у достатку, люди все-таки нещасливі, сваряться, розлучаються, ображаються. Якщо взяти глобальні проблеми, наприклад, екологічні, то хіба не від моральної “чистоплотності” кожного з нас вона залежить? Чи може людина з високими моральними принципами віддати наказ скинути шкідливі відходи у річку, вирубати цінний ліс навіть при виробничій необхідності? Певно, що ні. І так у кожному конкретному випадку, починаючи від держави і закінчуючи окремим громадянином.

Основи духовності закладаються в дитинстві. І якщо не буде приділятися достатньо уваги підростаючому поколінню, як зараз, то результатів чекати можна лише негативних. Що планую зробити особисто, щоб не пройти осторонь життя, осторонь розбудови нашої держави? Насамперед, хочу поповнити свої знання, здобути вищу освіту. Отримавши диплом, буду реалізовувати свої фахові здібності на практиці. Ніколи не поїду за кордон, щоб збагатитися. Буду працювати у своїй державі й для свого народу.





Схожі твори: