Головна Головна -> Твори -> Олександр Довженко: трагiзм творчоï долi

Олександр Довженко: трагiзм творчоï долi



“Я народився i жив для добра i любовi”
Ї так про себе говорив цей унiкальний феномен доби, бо жив i творив Олександр
Довженко для людей. Всi його твори пройнятi любов’ю до Украïни, значить

Ї передусiм украïнцiв: працьовитих, винахiдливих, терплячих, спiвучих,
мужнiх…
Як йому хотiлося змiнити свiт на краще, оповити, очистити вiд фальшi. Митець
оспiвував творчу людину, яка невтомно працює, яка бореться iз злом,
несправедливiстю, черствiстю i байдужiстю.
Нова влада давала надiю на щасливе майбутнє. Але пiзнiше з’явилася прiрва, яку
“котилося суспiльство”.
Коли ж вiдчує це Довженко, то почне прозрiвати вiд облудного сну, i це стане для
нього трагедiю.
Завдаватимуть нестерпних мук внутрiшнi суперечностi.
Партiйнi керiвники нав’язували тематику творiв. Довженко, як i багато iнших
письменникiв, змушений служити фальшивим iдеям. Та все ж внутрiшня воля бере верх,
вiн правдиво показує те, що його мучить.
У повiстi “Земля” митець, змальовуючи колективiзацiю села, проводить основну
думку: життя не можна вбити, воно продовжується до будь-яких обставин, воно
торжествує.
Особливо вражає його “Щоденник”, у якому майстер вiдкриває свою душу, своï
болючi рани:
“Сьогоднi я знову в Москвi. Привiз з Києва стареньку свою матiр. Сьогоднi ж узнав
од Большакова i тяжку новину: моя повiсть “Украïна в огнi” не сподобалась
Сталiну, i вiн ïï заборонив для друку i для постановки.

Що його робити, ще не знаю. Тяжко на душi i тоскно. I не тому тяжко, що пропало
марно бiльше року роботи, i не тому, що возрадуються вразi i дрiбнi чиновники
перелякаються мене i стануть зневажати. Менi важко до свiдомостi, що “Украïна
в огнi”
Ї це правда. Прикрита i замкнена моя правда про народ й його лихо.

Значить, нiкому, отже, вона не потрiбна i нiщо, видно, не потрiбно, крiм
панегiрика. (26/ХI 1943)”
Болiсно вдарила ця звiстка по Довженку. Його було вислано з Украïни як
ворога. I 27 липня 1945 року вiн знову занотує у своєму художньому документi:

“…Товаришу мiй Сталiн, коли б Ви були навiть Богом, я й тодi не повiрив би Вам,
що я нацiоналiст, якого треба плямувати й тримати в чорнiм тiлi.
…невже любов до свого народу є нацiоналiзм?”
I через 2 роки цi ж думки терзатимуть йому душу. П’ятого вересня 1945 р. вiн
запише:
“Не хочу я мучитись! Не хочу оплакувати своє вигнання з Украïни. Не хочу
хоронити себе на чужинi.
… Я не Хрущову належу. Я не його прикрiплений. I не Украïнi однiй я належу.
Я належу людству як художник, i йому я служу, а не кон’юнктурним намiсникам
Украïни моєï i ïх лизоблюдам i гайдукам п’яненьким. Мистецтво моє

Ї мистецтво всесвiтнє. Буду творити в ньому, скiльки вистачить сил i таланту.”

Нiкому не вдалося поставити на колiна цю велику людину, не пiшов вiн проти совiстi
i свого народу, бо вiн незламний, а тому
Ї безсмертний.





Схожі твори: