Головна Головна -> Твори -> Зображення вiйни в кiноповiстi Олександра Довженка “Украïна в огнi”

Зображення вiйни в кiноповiстi Олександра Довженка “Украïна в огнi”



Кривава, попалена, розбита, порубана, знедолена, в загравах пожеж

Ї такою була Украïна в буремнi роки вiйни. Страшне горе принесли нiмецькi
зайди. Чотири роки чинили наругу над людьми цi негiдники! У кiноповiстi
“Украïна в огнi” Довженко засуджує фашизм. Засуджую i я носiïв
коричневоï чуми. Вони викликають у мене ненависть i презирство.

Украïна
Ї це передусiм украïнцi. У повiстi вони змальованi працьовитими,
винахiдливими, терплячими, спiвучими та мужнiми. Але не всi. Ось Павло Хутiрний
став зрадником, бо не розумiв вiчних iстин, не знав рiдноï iсторiï.

Довженко створив величнi й прекраснi жiночi образи. Усi вони уособлюють образ
Украïни. Це i берегиня роду Тетяна Запорожець, ïï дочка Олеся,
Христя Хутiрна, Мотря Левчиха та iн. Олеся
Ї найближча серцю автора. Вона глибоко переживає окупацiю. “Ой, Боже мiй! Що ж
воно буде з нами?”
Ї вигукує вона. З “нами”
Ї це з родом, рiдним селом, усiєю Украïною. Скiльки горя перенесла ця
дiвчина! Постарiла, посивiла, але залишилася прекрасною душею. До останнього
молилася вона за свого Василя. I дiждалася його.
Образ Христi
Ї найтрагiчнiший у повiстi, бо ïï привселюдно в партизанському загонi
засудили за щирiсть i правду, за добре слово про свого чоловiка. Вона не вчинила
жодного злочину, а ïï, порядну жiнку, обiзвано найбруднiшими словами

Ї “повiя”, “устiлка”. Ця дiвчина засудила прокурора як людину несправедливу й
брутальну, як прокурора окупацiйного режиму.
Образ Украïни доповнюють чоловiчi персонажi. Це славна родина Запорожцiв, якi
втiлюють мужнiсть i силу украïнського народу. Це славнi козаки-запорожцi:
Кравчина, Товченик та iншi воïни.
У своєму творi О. Довженко засуджує вiйну, окупацiю, а також евакуацiю. Бо хiба не
злочин залишати землю на поталу вороговi? Тiльки морально слабкi люди здатнi були
на це. Вони “дременули туди, де спокiйно жити”. I не зрозумiти ïм, як багато
важить для них земля, хата, могили дiдiв i прадiдiв. Я теж зневажаю втiкачiв,
серед яких був i Лиманчук.
Повiсть прочитано до кiнця. Але не зникає з моєï уяви жах вiйни, жах, про
який “не забудуть i потомки в вiках”. Бо пережив народ велике горе. I загоïти
рани не можна так швидко. Потрiбен час, який вилiкує.





Схожі твори: