Головна Головна -> Твори -> Образ рiдного краю в кiноповiстi О. Довженка “Зачарована Десна”

Образ рiдного краю в кiноповiстi О. Довженка “Зачарована Десна”



З лiтами Олександр Довженко все частiше згадував рiдну хату, благословенний край
свого дитинства. Згадуючи зачаровану рiчку Десну, сiнокiс, дiда, батька, матiр,
письменник “смiявся i плакав”. На схилi свого вкороченого сталiнiзмом життя до
нього все частiше приходили спогади. Вони мучили його й без того змучену душу,
вiдвiдували у неспокiйних, тривожних снах.
В одному з листiв до матерi й сестри Довженко сповiщав: “Пишу одну повiсть про
дiда, батька, матiр i про все, одне слово, наше союзницьке життя, ще коли я був
маленьким”. Проте задум написати поему в прозi, в якiй оспiвати рiдний край, його
працьовитих, добрих людей, був здiйснений письменником лише в 1955 р.

Як i бiльшiсть творiв Довженка, “Зачарована Десна” написана не лише для читання,
але й для екранiзацiï, а тому немає чiткого сюжету i послiдовностi розповiдi.
Основну сюжетну лiнiю створюють оповiдi-спогади автора, овiянi романтикою
сiльського життя, любов’ю до пташиного щебету в саду, до плескоту весняноï
повенi, до нiжно-журливого кумкання жаб у болотi, до дiвочих спiвiв, колядок,
щедрiвок, обжинок, до “гупання яблук у саду”, до сiльськоï музики

Ї високого й чистого дзвону коси,
Ї все це викликало радiсть i втiху, яку Довженко трепетно й нiжно згадує як
незабутнє, що живе в його доброму й поетичному серцi.
Всi подiï кiноповiстi проходять через призму оцiнки ïх малим Сашком
Довженком, що надає оповiдi щиростi, непiдробного лiризму й задушевностi, тонкого
гумору. Описуючи своє дитинство, яке минало на лонi живописноï природи,
митець з любов’ю згадує свою с родину
Ї схожого на Бога Саваофа дiда, що нiколи не розлучався з Псалтирем, лайливу
прабабу, яка проклинала всiх, хто потрапляв ïй на очi, напрочуд доброго
батька, який любив розповiдати синовi про Десну, про трави, про таємничi озера;
тиху, люблячу матiр, яка кохалась у рослинах i саджала ïх у своєму
невеличкому городi, “щоб проiзростали”, добрих знайомих i просто хороших людей,
якi, як i його батько, рятували селян вiд смертi, вiд повенi, вiд лиха.

Лiричнi поетичнi описи
Ї дивний сон хлопчика
Ї чергуються зi сценами, написаними в стилi украïнського народного гумору.
Такою є картина великодньоï повенi, коли вся загреблянська парафiя сидiла на
стрiхах з неосвяченими пасками, а рев худоби по
Ї кошарах, крики людей “рятуйте!” нiскiльки не бентежили отця Кирила, що з дяком i
старостою роз’ïжджав на човнi i святив паски чистою деснянською водою.

Згадуючи минуле своєï родини, свого народу, Довженко не раз пiдкреслював, що
в його життi було i багато “неладу, плачу, темряви й жалю”. Автор звернувся до
спогадiв свого дитинства не тому, що уболiвав за старовиною, минулим. “Я не
приверженець старого села, нi старих людей, нi старовини в цiлому,

Ї писав Довженко у повiстi.
Ї Я син свого часу i весь належу сучасникам своïм”.
Привертають увагу й роздуми письменника про людей працi, про покликання митця i
витоки його патрiотизму. Закоханий у рiдний край, у працелюбний i красивий душею
украïнський народ, Довженко вважає обов’язком письменника показати свiтовi,
що життя саме по собi прекрасне. Тому вiн з таким замилуванням виводить у повiстi
свiтлий i неповторний образ зачарованоï Десни, цiєï “незайманоï
дiвицi”, згадуючи про яку письменник “добрiшав, почував себе невичерпно багатим i
щедрим”. До рiчки свого дитинства Довженко звертається з неприхованою любов’ю:
“Далека красо моя! Щасливий я, що народився на твоєму березi, пив у незабутнi роки
твою м’яку, веселу сиву воду, ходив босий по твоïх казкових висипах, слухав
рибальських розмов на твоïх човнах i казання старих про давнину, що лiчив у
тобi зорi на перекинутому небi…”
Благословляючи Десну
Ї “далеку красу мого дитинства”
Ї за щедрi дарунки, письменник показав, що людина, “яку посаду не займала б, стає
безбарвною, слiпою, якщо вона в iсторiï свого народу, в життi своïх
предкiв нiчого не бачить дорогого, близького, рiдного”.
Про що б не говорив письменник, усе йому дороге i близьке. Про основу естетики
Довженка i змiст його кiноповiстi образно сказав М. Рильський у статтi “Олександр
Довженко”: “Його “Зачарована Десна”
Ї це задушевна лiрична сповiдь, по вiнця напоєна любов’ю до рiдного краю, до
трудового народу, до Украïни з ïï великим, але скорбним минулим, з
ïï великим i радiсним майбутнiм”. “Зачарована Десна”
Ї це гiмн красi, природi, рiдному краю, поетична картина трудового життя
народу.





Схожі твори: