Головна Головна -> Твори -> ДОВЖЕНКО ОЛЕКСАНДР

ДОВЖЕНКО ОЛЕКСАНДР



(1894-1956)
Народився в с. В’юнище на Чернiгiвщинi. Навчався у Сосницькому мiському училищi,
Глухiвському учительському iнститутi (з 1914 по 1917роки вчителював у Житомирi),
комерцiйному iнститутi, Академiï мистецтв. Обiймав посаду секретаря
Киïвського вiддiлу народноï освiти, посаду комiсара Першого театру УРР
iм. Т. Г. Шевченка. У 1921 роцi його було вiдряджено на дипломатичну роботу
спочатку до Варшави, а потiм до Берлiна. Деякий час мешкав у Харковi, де працював
художником-iлюстратором. У1926 роцi переïздить до Одеси, там на кiнофабрицi
знiмає своï першi фiльми. З перших днiв Великоï Вiтчизняноï вiйни
йде на фронт вiйськовим кореспондентом. З 1943 року
Ї мистецький критик московськоï преси. З 1944 року працює на “Мосфiльмi”.

Прозаïк, кiносценарист. Найвiдомiшi твори митця: кiноповiстi “Земля” (1930),
“Арсенал” (1929), “Украïна в огнi” (1943), “Повiсть полум’яних лiт” (1944),
“Поема про море” (1956), автобiографiчна повiсть “Зачарована Десна” (1957),
“Щоденник” (1941-1956).
Свiт уявлень i вражень малого Сашка
(за фрагментами повiстi Довженка “Зачарована Десна”)
Коли читаєш рядки повiстi О. Довженка “Зачарована Десна”, то неначе дивишся на все
очима Сашка. Вiн ще не встиг пiзнати дорослий свiт, i тому для нього все
навколишнє
Ї велике, таємниче й дивовижно-захоплююче. Навiть смерть, страшна, невблаганна
смерть
Ї це радiсть: “Яка то радiсть, коли помирає прабаба!” На поминах дитина могла
досхочу наïстися…
Допитливий малий Сашко
Ї дуже мрiйлива дитина з неабиякою уявою. Пiзнаючи свiт, вiн поринає у нього з
головою. Безмежнiсть Всесвiту сприймається хлопчиком як щось звичайне, i все, що
оточує його, здається, нiби iснує вiчно: “Хата нiби виросла iз землi, нiби нiхто
ïï не будував”.
Для Сашка в його очах все жило подвiйним життям, навiть потворне мiстило в собi
частинку прекрасного. В повiстi з’являється образ коней, якi в уявi хлопця були
красивими i сильними. Насправдi ж вони були худi та коростянi, працювали весь вiк
i помирали за роботою.
Таким же “подвiйним зором” бачимо ми i батькiв малого Сашка. Батько був чоловiком,
з якого можна було писати богiв чи апостолiв,
Ї з великими дужими роботящими руками та розумними сiрими очима. Для Сашка вiн був
чоловiком незвичайним: “…скiльки крилося у ньому багатства”, але топив свою тугу
в склянцi горiлки через злиденнiсть життя. Знедолена мати, яка поховала 12 дiтей,
прекрасна своєю душею та роботящими руками.
Дивовижнi уявлення i враження Сашка переплiтаються, стають схожими на казку, в
якiй головнi героï складають єдиний образ народу. Того народу, складовою
частиною якого так гостро вiдчував себе О. Довженко.


Загрузка...



Схожі твори: