Головна Головна -> Твори -> Образ людини-трудiвника в повiстi

Образ людини-трудiвника в повiстi



ЇЗачарована Десна
Ї Олександра Довженка.
Кiноповiсть
ЇЗачарована Десна
Ї
Ї це гiмн землi й людям працi, що разом зростили i виховали самого письменника.
Твiр є автобiографiчним. Вiн побудо-ваний на спогадах (окремi можна вважати
новелами) про веселi та сумнi, приємнi та неприємнi сторiнки дитинства. Усi вони
осяянi свiтлом домашнього вогнища, враженнями вiд спiлкування з природою та
односельцями
Ї чесними трудiвни-ками землi. Розкiшна природа над красунею Десною, яку сприймав
О. Довженко
Їзачарованими
Ї дитячими очима, творила його як митця, а батько-мати, хлiбо-роби-односельцi
своïм прикладом виховували справжнього сина Украïни.
Невтомною трудiвницею на землi була мати письменника, яка найбiльше любила

Їсаджати що-небудь у землю, щоб проiзростало
Ї. Вiд того город настiль-ки переповнювався рiзними рослинами, що

Їдесь серед лiта вони вже не вмiща-лися в ньому. Вони лiзли одна на одну,
переплiтались, душились, дерлися на хлiв, на стрiху, повзли на тин, а гарбузи
звисали з тину прямо на вулицю
Ї. Опис багатого городу, на якому росло все,
Ї то праця рук матерi. Цiлими днями Одарка Єрмолаïвна клопоталася по
господарству, на городi. У любовi до працi вихову-вала своïх дiтей. Вона
добре знала також дiю зiлля, вмiла за народними звичаями лiкувати. Була
богомiльною, люблячою й поступливою. Та нелегка доля судилася ïй, мусила
пережити смерть своïх дiтей, що й пiдкошувало сили, забира-ло красу. Власне
образ матерi майже не виходить на перший план твору. Вона завжди у працi, у
метушнi, у клопотах. Про неï автор бiльше розказує, нiж показує у дiï.

Батько письменника
Ї яскраво виписаний образ трудiвника богатирськоï сили i краси. Письменник з
гордiстю i любов’ю згадував:
ЇСкiльки вiн землi виорав, скiльки хлiба накосив! Як вправно робив, який був дужий
i чистий, руки широкi, щедрi. Як гарно ложку нiс до рота, пiдтримуючи знизу
скоринкою хлiба, щоб не покрапать рядно над Десною на травi. Жарт мовив, точене,
влучне слово. Такт розумiв i шанобливiсть
Ї.
Внутрiшнiй красi батька письменника вiдповiдає зовнiшнiсть:
ЇБагато бачив я гарних людей, але такого, як батько, не бачив. Голова в нього була
темноволоса, велика i великi розумнi сiрi очi, тiльки в очах чомусь завжди було
повно смутку i тяжкi наслiдки неписьменностi i несвободи
Ї. У працi батько
Ї талановита людина. Вiн й iнших оцiнює мiрками працьовитостi та чесностi.

Петро Довженко
Ї високоморальна людина, що самовiддано допомагає селянам Загребелля пiд час
повенi. Невтомно рятував вiн людей i ïхнє майно на Пасху. У цьому
випробуваннi батько уявляється письменниковi справжнiм героєм працi, вiдважною
людиною:
ЇБатько сидiв з веслом на кормi
Ї веселий iдужий. Вiн почував себе спаситслсм потопаючих, героєм
мореплавателем…
Ї.
Краса i духовна велич батька розкривається у працi (як вiн вправно працював,
скiльки землi виорав, скiльки хлiба накосив, як рятував потопаючих).Тому батька,
неосвiченого темного селянина, автор пiдносить на п’єдестал героя. Серед людей, що
трудилися з ранку до ночi, виростав письменник. Власне вони формували його
ставлення до працi. Тому й обурюється О. Довженко тими, хто мiсцем вiдпочинку
обирає рiчку чи озеро, на берегах яких кипить робота.
У
ЇЗачарованiй Деснi
Ї Довженко подав народне розумiння прекрасного. Для його землякiв найвищим
критерiєм краси є чесна праця. Ось чому так лiрично, з повагою i любов’ю змальовує
О. Довженко образ дiда Семена, свого першого вчителя й порадника. Дiд

Їпрожив пiд сонцем коло ста лiт, нiколи не ховаючись у холодок
Ї, умiв розмовляти з кiньми, телятами: з усiм живим i
Їпахнув дiд теплою землею i трохи млином
Ї, що й виказує його селянське корiння, хлiборобську працю. А в молодi роки дiд
чумакував, вiн письменний
Їпо-церковному
Ї, залюблений у гарне слово i людей. I всi люди для дiда добрi.
Люди працi
Ї величнi i прекраснi у своєму трудовому талантi, i навiть колоритна постать
Самiйла при виконанiй улюбленоï роботи
Ї косовицi
Ї бачиться письменниковi у незвичайному, романтичному ореолi.
Тому найприємнiшим, найчарiвнiшим спогадом дитинства залишилась для посивiлого
письменника музика клепання коси. Вона означала радiсть i втiху працi. Для митця
вона
Ї символ i джерело натхнення. З цього приводу вiн писав:
ЇЧасом i досi ще здається менi, що й зараз поклепай хто-небудь косу, я зразу
помолодшав би, подобрiшав i кинувся до роботи
Ї.


Загрузка...



Схожі твори: