Головна Головна -> Твори -> Патрiотизм i духовна велич героïв повiстi “Украïна в огнi”

Патрiотизм i духовна велич героïв повiстi “Украïна в огнi”



Кому я принесу радiсть,
якщо кожного дня буду
голосно виспiвувати
“Iнтернацiонал” своïм
рiденьким поганющим
голосом.
/ О. Довженко /
Як увесь час неможливо бути героєм, так i вiд постiйного перебування в зенiтi
слави людина втомлюється. Саме про такий стан i свiдчать рядки з Довженкового
“Щоденника”, якi обрано за епiграф. Нi, це нiякий не антипатрiотизм. Це слова, що
належать герою у буденностi, втомленому герою. Саме таким я побачила на початку
“Украïни в огнi” Василя Кравчину. Взагалi, на мою думку, у творi немає
iдеалiзованих збiрних образiв – кожний герой у Довженка iндивiдуальний: чи
червоноармiєць або дiвчина-селянка, чи ворог або партизан. Серед усiх образiв
повiстi вражають мене жiночi. Дiйсно, проблема жiнки на вiйнi є глибокою i
трагiчною. У них Довженковi вдалося змалювати патрiотизм зганьбле них i
непомiчених героïв, але прониклих такою сильною величчю духу.

Прикладом можуть бути два образи: Олесi Запорожець i Христi Хуторноï. Їхнi
дороги розiйшлися на шляхах вiйни. Олеся ще з самого початку була ковалем
своєï долi. Тому-то маленькi iскорки ïхньоï з Василем любовi,
зроненi божевiльноï воєнноï ночi, переросли у справжнє кохання, велике,
прекрасне. Ще на початку твору автор писав, що Олеся – незвичайна дiвчина. Навiть
у такий скажений час вона творила, сiяла навколо себе красу i любов. Потрапивши до
Нiмеччини, вона своïми пiснями i розповiдями про Батькiвщину майже змусила
дружину фон Крауза поважати Украïну: “Розкажи менi про своє село…Розкажи ще
раз про гору i рiчку”. Олесi не довелося нi рятувати поранених, нi вбивати нiмцiв,
та хiба це дає пiдстави вважати, що донька Лаврiна Запорожця нiчого не зробила для
перемоги i не варта називатися героïнею, патрiоткою свого народу? Для мене
вона – Ярославна, молода, красива, але ж посивiла, моя Ярославна “на днiпровськiм
лужну, на трипiльському древнiм валу” (А. Малишко). А довести свiй патрiотизм,
свою вiрнiсть Вiтчизнi й народовi можна й iншим шляхом, як Олеся… або Христя. Я
вважаю, що ïï образ найтрагiчнiшим з усiєï повiстi.

Спочатку “у тихiй рiчцi латаття плавала дiвчина рокiв семи”, а ось “з другоï
далекоï рiки виходила невольниця Христя у мокрiй одежi”. Партизани осудили
ïï за те, що вийшла замiж за ворога, iталiйського капiтана Пальму.
Зробила це тiльки тому, що не хотiла ïхати до Нiмеччини: спробувала врятувати
життя, а загубила честь. Менi кортить пов’язати ïï образ з Настею
Лiсовською, всесвiтньо вiдомою Роксоланою. Вона теж стала дружиною ворога свого
народу, хоч i не через свою волю, народила йому дiтей. Своïм розумом,
мудрiстю Роксолана змогла заслужити таку довiру i повагу, що стала не тiльки
султаншею, а й героïнею Турцiï. А ми, ïï нащадки, й досi
вважаємо Роксолану нашою нацiональною героïнею. То чому ж тодi на долю Христi
Хуторноï з “Украïна в огнi” випали такi жорстокi випробування, коли
ïï було звинувачено у зрадi? Поставлена у певнi обставини, вона стала
жертвою, мученицею, а не зрадницею. Тому я ïï вважаю теж патрiоткою, яка
неголосно, непомiтно страждала й боролася.
У кiноповiстi “Украïна в огнi” є iншi жiночi образи. Усi вони об’єд-нанi
трагiзмом часу, жорстоким розмахом смертельних крил вiйни. Чи спробував хто-небудь
вимiряти глибину ïхнiх почуттiв, повернути загиблих батькiв, синiв,
чоловiкiв, осушити сльози скалiчених, зневажених доньок? Та що ж, життя
продовжувалось, жiнка – берегиня домашнього вогнища мовчки звалила на своï
нiжнi плечi важкi, чоловiчi обов’язки, справи…. i пiшла у шахту, на будiвництво,
у тайгу. Всюди, де вiдроджувалось i продовжувалось життя рiдноï держави,
багатостраждальноï Украïни.


Загрузка...



Схожі твори: