Головна Головна -> Твори -> Екологічна тема у сучасній літературі

Екологічна тема у сучасній літературі



Література завжди чуйно реагувала на всі зміни, що відбуваються в природі і навколишньому світі. Отруєне повітря, ріки, земля – все молить про допомогу, про захист. Наш складний і суперечливий час породив величезну кількість проблем: економічних, моральних і інших, але, на думку багатьох, серед них найважливіше місце займає екологічна проблема. Від її рішення залежить наше майбутнє і майбутнє наших дітей. Катастрофа століття – це екологічний стан навколишнього середовища. Багато районів нашої країни давно вже стали неблагополучними: знищений Арал, що так і не змогли врятувати, Волга, отруєна стоками промислових підприємств, Чорнобиль і багато інших. Хто винуватий?

Людина, що винищила, що знищила свої коріння, людина, що забула, звідки вона родом, людина-хижак, що стає страшніше звіра. Цій проблемі присвячений ряд добутків таких знаменитих письменників, як Чингиз Айтматов, Валентин Распутін, Віктор Астаф’єв, Сергій Залигін та інші. Не може залишити байдужим читача роман Чингиза Айтматова «Плаха». Автор дозволив собі висловитися по самих болючих, злободенних питаннях сучасності. Цей роман, написаний кров’ю, це розпачливий заклик, звернений до кожного. У центрі добутку конфлікт людини і пари вовків, що втратили своїх дитинчат. Роман починається темою вовків, що переростає в тему загибелі савани. З вини людини гине природне середовище перебування тварин. Вовчиця Акбара після загибелі свого виводка зустрічається із чоловіком один на один, вона сильна, а людина бездушна, але вовчиця не вважає потрібним вбити його, вона лише веде його від нових вовченят. І в цьому ми бачимо вічний закон природи: не заподіювати зла один одному, жити в єдності. Але і другий виводок вовченят гине під час розробки озера, і знову ми бачимо ту ж низькість людської душі. Нікого не хвилює унікальність озера і його мешканців, тому що прибуток, нажива для багатьох важливіше всього. І знову безмежне горе матері-вовчиці, їй ніде знайти притулок від махин, що викидають полум’я. Останній притулок вовків – гори, але і тут вони не знаходять заспокоєння.

Наступає перелом у свідомості Акбари: адже зло повинне бути покаране. У її пораненій душі поселяється почуття мести, але морально Акбара вище людини. Рятуючи людське дитя, істоту чисту, ще недоторкану брудом навколишньої дійсності, Акбара проявляє великодушність, простивши людям заподіяне їй зло. Вовки не тільки протипоставлені людині, вони олюднені, наділені шляхетністю, тією високою моральною силою, якої позбавлені люди. Тварини добріше людини, тому що вони беруть від природи тільки те, що необхідно для їхнього існування, а людина тверда не тільки до природи, але й до тваринного світу.

Без усякого почуття жалю заготівники м’яса розстрілюють в упор беззахисних сагайдаків, гинуть сотні тварин, відбувається злочин проти природи. У романі «Плаха» вовчиця і дитина гинуть разом, і кров їх змішується, доводячи єдність усього живого, незважаючи на всі існуючі розходження. Людина, збройна технікою, часто не замислюється над тим, які наслідки для суспільства і майбутніх поколінь будуть мати її справи. Знищення природи неминуче сполучається зі знищенням усього людського в людях. Література вчить, що жорстокість до тварин і до природи обертається для самої людини серйозною небезпекою для її фізичного і морального здоров’я. Про це повість Никонова «На вовків». Вона розповідає про єгеря, людину, за професією покликану захистити все живе, у дійсності ж моральному виродку, що наносить природі непоправну шкоду. Відчуваючи пекучий біль за природу, що гине, сучасна література виступає в якості її захисника. Великий суспільний відгук викликала повість Васильєва «Не стріляйте в білих лебедів». Для лісника Єгора Полушкина лебеді, яких він оселив на Чорному озері, – це символ чистого, високого і прекрасного. У повісті Распутіна «Прощання із Матерою» бабка Дар’я, головна героїня, важче всіх сприймає новину про те, що триста лет, що прожило село, де вона народилася, доживає свою останню весну. На Ангарі будують греблю, і село буде затоплене. І от отут бабка Дар’я, що проробила піввіку безвідмовно, чесно і самовіддано, майже нічого не одержувала за свою працю, раптом пручається, захищаючи свою стару хату, де жив її прадід і дід, де все не тільки її, але і її предків.

Жалує село і її син Павло, який говорить, що не боляче втрачати тільки тому, хто «не поливав потом кожну борозну». Павлові зрозуміла і сьогоднішня правда, він розуміє, що гребля потрібна, але не може упокоритися із цією правдою бабка Дар’я, тому що затоплять могили, а це – пам’ять. Вона впевнена, що «правда в пам’яті, у кого немає пам’яті – у того немає життя». Горює Дар’я на цвинтарі у могил своїх предків, просить у них прощення. Сцена прощання Дар’ї на цвинтарі не може не торкнути читача. Будується нове селище, але в ньому немає стрижня того сільського життя, тієї сили, який набирається селянин з дитинства, спілкуючись із природою. Проти варварського знищення лісів, тварин і природи взагалі постійно звучать заклики письменників, які прагнуть розбудити в читачах відповідальність за майбутнє. Питання про відношення до природи, до рідних місць – це і питання про відношення до Батьківщини. Є чотири закони екології, які сформулював більше двадцяти років тому американський учений Баррі Коммонер: «Усе взаємозалежно, все повинне куди-небудь дітися, природа знає це краще нас і нічого на дається даром». Ці правила повною мірою відбивають суть економічного підходу до життя, але, на жаль, їх не беруть до уваги. Але мені здається, якби всі люди землі задумалися про своє майбутнє, то вони могли б змінити сформовану у світі екологічно небезпечну ситуацію. Усе в наших руках!

* Не те, що мнете ви, природа:
* Не зліпок, не бездушний лик –
* У ній є душа, у ній є воля,
* У ній є любов, у ній є мова…
* Ф. І. Тютчев


Загрузка...



Схожі твори: