Головна Головна -> Твори -> Ніби рівний Богові (за твором Р. М. Рільке «Пісня про правду»)

Ніби рівний Богові (за твором Р. М. Рільке «Пісня про правду»)



Драматичною, Кривавої, величної і суперечливою була епоха переходу від XIX до XX століття. Сутність буття людини, духовні цінності традиційної культури поставлені суспільством під сумнів. У пошуках сенсу буття, виходу із ситуації, яка склалася, Рільке намагається повернутися до основ життя, відшукати втрачену цивілізацією гармонію зі світом. Рятівне у своїй чистоті слово, яке є втіленням єдності з природою, світлом, болісно шукає Рільке, коли пише поетичні цикли «Дунайські елегії» і «Сонети до Орфея». Подорожуючи Україною, Рільке пильно придивляється і прислухається до легендарної музичної та літературної скарбниці українського народу. Рівним Богу виникає простий український кобзар Остап в його «Пісні про Правду». Рільке стверджує: справжнє мистецтво, сила слова зворушує душі людей, піднімає на боротьбу проти гнобителів, дарує перемогу над часом.
Твір побудовано як «розповідь в оповіданні», де начебто не пов’язані поняття – Бог і незвичайні люди-українці – перебувають у нерозривній єдності завдяки великій силі мистецтва слова. Герой оповідання Евальд хоче послухати щось про росіян співаків, поскаржившись оповідачеві, що в попередньому творі нічого не було про Бога. Автор-оповідач починає розповідати про степах України, в яких живуть незвичайні люди, знайомить з родиною Петра Якимовича, шевця за спеціальністю, що малює ікони. Звичайний хід подій в сім’ї змінює прихід кобзаря. Пісня мандрівного співака Остапа хвилює і окрилює на боротьбу за волю хлопчика Олексія, який відчував духовні сили, але не знаходив їм призначення. Старий сліпий кобзар зрівнявся з Богом у своєму мистецтві впливу на душі людей. Навіть мати Олексія теж пройнялася силою слова про правду і кривду, тому розуміє почуття сина і відпускає її, цілуючи та обіймаючи, може, в останній раз.
Прослухавши розповідь, Ніби підсумовуючи сказане, Евальд робить висновок щодо кобзаря: «Цей старий був сам Бог». Так австрійський поет і письменник Рільке допоміг Європі відкрити для себе незвичайну країну – Україна з її знаменитою героїчною історією, сильними людськими характерами і своєрідним національним колоритом. Прототипом сліпця Остапа з твору Рільке став Остап Вересай, виконавець народних дум, історичних, побутових, жартівливих та сатиричних пісень. Виконуючи думи, Остап Вересай вмів надати простому сюжетові глибокого змісту й сили експресії. Передаючи стан великої скорботи, спів кобзаря переходив у трагічний скрик, зойк, стогін. Вересай майстерно використовував уповільнення ритму, модуляцію голосу, об’єднання речитативу і розлогого співу, яке, разом з майстерною грою на кобзі, стягує незабутнє враження.
Яскраву грань творчої індивідуальності Остапа Вересая представляємо виконання ним гумористичних та сатиричних пісень. Потрібного ефекту співець досягав грайливістю мелодії, жвавістю ритму, характерною мімікою, пританцьовування в такт пісні, відповідною поведінки і характеру героя інтонацією. Це був, вживаючи сучасну термінологію, справжній театр одного актора, який не лише давав високе естетичне задоволення, а й ніс велику ідеологічне навантаження. Саме це і відрізняло творчу манеру Остапа Вересая й зробило його ім’я відомим серед сучасників. Завдяки своєму таланту Остап Вересай збуджував у слухачів почуття поваги до своєї історії, високі естетичні та патріотичні почуття. Це добре розуміли Т. Шевченка, П. Куліш, І. Карпенко-Карий, М. Лисенко, П. Чубинський, які пропагували творчість Вересая, опікувалися його долею.
Не тільки Рільке, А й іншим приїжджих іноземців, які слухали Остапа Вересая, зокрема французькому професору, пізніше міністру освіти Франції Альфреду Рамбо, французькому професору Луї Леже, міністру освіти Югославії Стояну Новаковичу, професору з Відня Ватрославу Ягичу, українські пісні у його талановитому виконанні відкрили до цих пір невідому Україну, душу її народу, її історію. Професор Луї Леже під впливом виконаних Вересаєм пісень почав активно пропагувати у Франції українську культуру, навіть читав курс української мови. Професор Оксфордського університету В. Морфілл, який також слухав Остапа Вересая, зазначав, що у виконаних ним думах є дуже багато цінностей.
Цікавило спів «Українського Гомера» й Київське губернське жандармське управління, яке у донесенні про роботу III Археологічного з’їзду, який відбувся в Києві, було стурбоване виявом українофільських тенденцій і доповідало, що «доставлений у Київ старець-бандурист Остап Вересай своїми піснями і типовим виглядом немало сприяв порушення симпатії до гетьманщині, що віджила свій вік ».
Так само поліцію занепокоїв популярність виступів Остапа Вересая у Петербурзі. У донесенні III відділенню, яке опікувалася політичними справами, 17 березня 1975 зазначалося: виконані Остапом Вересаєм у благородному зборах пісні «можуть за справжніх обставин в очах пропагандистів служити опорою до виправдання діяльності однодумців їх в очах народу». III відділення одразу ж припинило виступи небезпечного гастролера в Україну. Останні роки життя Остап Вересай продовжував виконувати пісні, Хоча майже не виїжджав у великі міста, а мандрував селами Чернігівщини.


Загрузка...



Схожі твори: