Головна Головна -> Твори -> Трагедія Другої світової війни у зарубіжній літературі

Трагедія Другої світової війни у зарубіжній літературі



Війна у творах німецького письменника Генріха Бьоля (нар. у 1917 році) – це війна переможених. Він зображує її останній період – період відступу і поразки, проте Бьолля цікавила не війна як така, а людина на війні. «У величезній кількості жертв, – говорить він, – губиться окрема людина…», саме ця окрема людина, її страждання стають центральним об’єктом зображення. Бьолля називали письменником «маленьких людей», І він з цим погоджувався, хоча і не розумів: де саме та межа, яка поділяє людей на звичайних і великих. Змальовуючи внутрішній світ «маленької людини», він досягає психологічних глибин (тут відчувається захоплення Бьолля  ; творчою манерою Діккенса і Достоєвського). Німецький письменник фактично не змальовує фашизм як явище. Його герої-солдати, єфрейтори, фельдфебелі, обер-лейтенанти – прості служаки, виконавці чужої волі, що не знайшли в собі сили протистояти фашизму, а тому самі певною мірою страждають від своєї причетності до його злочинів. Ні, Бьолль не виправдовує їх – він співчуває їм як людям.

Уже в епіграфі до роману «Де ти був, Адаме?» йдеться про відповідальність кожного за заподіяне, і жодне виправдання тут нічого не важить. Та й у заголовку, що поставлений у вигляді риторичного запитання, відчувається якщо не звинувачення, то докір.

Роман скаладається з кількох новел, об’єднаних «героями, що повертаються» (це явище, так само, як і «втрачене покоління», було породжене війною, тільки на цей раз лише в самій Німеччині; вони ще визначалися як «розбите покоління», «повалене покоління»). Перед читачем  проходять різні образи, різні характери: лікар Шміц і фельдфебель Шнай-   дер, що не відступили разом із армією, а залишились з нетранспортабельними пораненими; шинкар Фінк, що тягнув повсюди за собою валізу  доктор Грек, що страждає тяжким колітом; Файнгальс, що умудрився у цю страшну війну покохати єврейку – усі вони не схожі   один на одного, але всіх їх об’єднує одна доля: вони приречені.

І гуманізм Бьолля у тому, що він бачить в цих людях не безлику масу, яка бездумно виконує накази, він розрізняє в ній людські індивідуальності – не найкращі, не найдосконаліші, а «маленькі», сірі, нікчемні, підкорені чужій волі, але такі, що заслуговують на співчуття. Вони не завжди були солдатами на цій ганебній війні. Вони хочуть жити, кохати, але вже знають про свою приреченість і не чинять жодного опору.

Маленьке оповідання Бьолля «Придорожній, коли ти прийдеш у Спа…» пронизане величезним антивоєнним пафосом, до того ж ідеться не тільки про заперечення фашизму, а й будь якої війни.

Сюжет оповідання будується на поступовому впізнаванні головним героєм, молодим пораненим солдатом, гімназії, в якій він навчався протягом восьми років, і яку залишив всього три місяці тому, коли, був відправлений прямо від шкільної парти на фронт.

Детально змальовуючи реквізит гімназії тогочасної фашистської Німеччини (погруддя німецьких володарів від «великого курфюрста до Гітлера», «взірці арійської породи» на стінах погруддя Цезаря, Ціцере-на, Марка Аврелія, Гермесова колона, зображення Зевса, Ніцше і т.п.), Бьолль підказує читачеві, що подібний реквізит відповідає певній системі виховання і в даному випадкку – виховання расизму, власної вищості і непереможності.

Ковзаючи поглядом по всіх картинах і скульптурах, герой залишається байдужим, тут все для нього «чуже». І лише потрапивши на операційний стіл, що знаходився в залі для малювання, він впізнає на дошці напис, зроблений його рукою: «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…». «Побачити своє письмо – гірше, ніж побачити себе самого в дзеркалі, – куди більше ймовірності. Ідентичність власного письма я вже ніяк не міг узяти під сумнів». І в цю ж мить він усвідомлює і свій стан – у нього немає обох рук і правої ноги. Ось чим закінчилась система виховання, яку встановили «вони» (фашисти) в гімназії святого Хоми (християнській гімназії, один із постулатів якої напевно збігався з біблійною заповіддю: «Не вбий!»). Школа, яка готувала до смерті, сама перетворилася на трупарню (в підвалах складали метрвих солдатів).

Не випадково вчитель примушував писати на дошці саме давньогрецький двовірш. Симоніда Кеоського про битву спартанських воїнів під Фермопілами. Вірш про цю битву – давня формула подвигу у справедливій війні.

Спартанці загинули всі до одного, захищаючи батьківщину: «Подорожній, коли ти прийдеш у Спарту, повідай там, що ти бачив: Тут всі ми полягли, бо так звелів нам закон».

Фашисти по-фарисейськи прагнули ототожнити себе зі спартанцями. Вбиваючи в голови молоді ідею про справедливі війни, готуючи їх до героїчної смерті, фашистські ідеологи, насправді, готували для Гітлера «гарматне м’ясо » -таке необхідне йому для звершення його анти-людських намірів.

Проте світ визнав героїзм відважних воїнів Спарти, і він же засудив гітлеризм, повставши проти нього і знищивши спільними зусиллями.


Загрузка...



Схожі твори: