Головна Головна -> Твори -> Аналіз вірша В. Маяковського «Послухайте!»

Аналіз вірша В. Маяковського «Послухайте!»



Вірш «Послухайте!» написаний у 1914 році. У віршах цього періоду уважний читач почує не тільки фамільярні, глузливі, зневажливі інтонації, але і, придивившись, зрозуміє, що за зовнішньою бравадою – ранима, самотня душа. Цілісність характеру поета, людська порядність, що допомагала орієнтуватися у головних проблемах часу, внутрішня переконаність у правоті своїх моральних ідеалів відокремлювали Володимира Маяковського від інших поетів, від звичного плину життя. Ця відособленість народжувала щиросердечний протест проти обивательського середовища, де не було високих духовних ідеалів. Вірш – лемент душі поета. Він починається проханням, зверненням до людей: «Послухайте!». Таким вигуком кожний з нас дуже часто перериває своє мовлення, сподіваючись бути почутим і понятим. Ліричний герой вірша не просто вимовляє, а «видихає» це слово, запекло намагаючись звернути увагу живучих на Землі людей на хвилюючу його проблему.

Це не скарга на «байдужу природу», це скарга на людську байдужність. Поет як би сперечається з уявлюваним опонентом, людиною недалекою і приземленою, обивателем, міщанином, переконуючи його в тім, що не можна миритися з байдужістю, самітністю, горем. Весь лад мовлення у вірші «Послухайте!» саме такий, який буває, коли ведеться гостра дискусія, полеміка, коли тебе не розуміють, а ти гарячково шукаєш аргументи, переконливі доводи і сподіваєшся: зрозуміють, зрозуміють. От тільки пояснити треба як треба, знайти найважливіші і точні вираження. І ліричний герой їх находить. Розжарення страстей, емоцій, пережитих ним, стає таке сильне, що інакше їх не виразити, як тільки цим багатозначним ємним словом «Так?!», зверненим до того, хто зрозуміє і підтримає. У ньому і стурбованість, і турбота, і співпереживання, і надія… Якби у ліричного героя зовсім не було надії на розуміння, він би так не переконував, не перестерігав… Остання строфа вірша починається так само, як і перша, з того ж слова. Але авторська думка в ній розвивається зовсім по-іншому, більш оптимістично, життєстверджуюче. Останнє речення питальне, але, по суті, воно стверджувальне. Адже це риторичне питання – відповідь не потрібна. Розташовуючи вірш «драбинкою», автор домігся того, що кожне слово стає значимим, вагомим. Рима Володимира Маяковського надзвичайна, вона як би «внутрішня», чергування складів не явне, не очевидне – це білий вірш. А як виразна ритміка вірша!

Мені здається, ритм у поезії Маяковського – саме головне: спочатку народжується він, а потім вже думка, ідея, образ. Деякі думають, що його вірші треба кричати, надриваючи голосові зв’язки. У нього є добутки для «площ». Але у ранніх віршах переважають інтонації довірчості, інтимності. Відчувається, що поет тільки хоче здаватися грізним, зухвалим, впевненим у собі. Але насправді він не такий. Навпаки, Маяковський самотній і неприкаяний, і душа його жадає дружби, любові, розуміння. У цьому вірші немає неологізмів, настільки звичних для стилю Володимира Маяковського. «Послухайте!» – схвильований і напружений монолог ліричного героя. Поетичні прийоми, використовувані у цьому вірші, на мій погляд, дуже виразні. Фантастика («уривається до бога») природно сполучається зі спостереженнями автора над внутрішнім станом ліричного героя. Ряд дієслів: «уривається», «плаче», «просить», «клянеться» – передає не тільки динаміку подій, але і їхнє емоційне розжарення. Жодного нейтрального слова, все дуже і дуже експресивне, і мені здається, саме лексичне значення, семантика дієслів-дій указує на крайню загостреність почуттів, відчутих ліричним героєм. Основна інтонація вірша не гнівна, викривальна, а сповідальна, довірча, боязка і невпевнена. Можна сказати, що голоси автора і його героя найчастіше зливаються повністю і розділити їх неможливо. Висловлені думки і що виплеснулися, що прорвалися назовні почуття, безперечно, хвилюють самого поета. У них легко вловити ноти тривоги («ходить тривожний»), сум’яття. Величезне значення в системі зображувально-виразних засобів у Маяковського має деталь. Портретна характеристика Бога складається всього лише з однією деталі – у нього «жилава рука».

Епітет «жилава» настільки живий, емоційний, зримий, почуттєвий, що цю руку як би бачиш, відчуваєш у її венах пульсуючу кров. «Долоня» (образ, звичний для свідомості російської людини, християнина) органічно, абсолютно природно заміняється, як бачимо, просто «рукою». Мені здається, у дуже незвичайній антитезі, у словах-антонімах (антонімами вони є тільки для Маяковського, у нашому звичному, загальновживаному лексиконі це далеко не так) протиставлені дуже важливі речі. Мова йде про небо, про зірки, про Всесвіт. Ліричний герой вірша «Послухайте!» і є той «хтось», для кого без зоряного неба немислиме життя на Землі. Він метається, страждає від самотності, нерозуміння, але не упокорюється з ним. Розпач його так великий, що йому просто не перенести «це беззоряне страждання». Вірш «Послухайте!» – розгорнута метафора, що має великий алегоричний зміст. Крім насущного хліба нам потрібна ще і мрія, велика життєва мета, духовність, краса.

Нам потрібні зірки-«перлини». Володимира Маяковського хвилюють вічні філософські питання про зміст людського буття, про любов і ненависть, смерть й безсмертя, добро і зло. Однак в «зоряній» темі поетові далекий містицизм символістів, він не думає ні про яке «простягання» слова до Вселеної, але ні в якій мірі не уступає поетам-містикам у польоті фантазії, вільно перекидаючи міст від земної твердіні до безмежного неба, космосу. Безумовно, така воля думки була результатом тієї епохи, коли здавалося, що людині підвладно все. І незалежно від того, у які тони пофарбовані астральні образи, сатиричні або трагічні, його творчість перейнята вірою в Людину, у її розум і велике призначення. Пройдуть роки, затихнуть страсті, російські катаклізми перетворяться в нормальне життя, і ніхто не буде вважати Маяковського тільки політичним поетом, що віддав свою ліру лише революції. На мій погляд, це самий великий з ліриків, і вірш «Послухайте!» – щирий шедевр російської і світової поезії.


Загрузка...



Схожі твори: