Головна Головна -> Твори -> Вірш В. Маяковського «Сергію Єсеніну» (варіант 1)

Вірш В. Маяковського «Сергію Єсеніну» (варіант 1)



У вірші «Сергію Єсеніну» В, Маяковський говорить про проблему взаємин поета з його поезією. Цікаві художні особливості цього вірша, що працюють на думку. Відразу треба помітити, що колірна гама добутку зовсім не багата, тому що автор, можливо, хотів звернути увагу читача більше на зміст. Особливо виділяються білий і чорний кольори. З одного боку, такі кольори характерні для головних атрибутів поета – аркуша чистого паперу і чорнила. З іншого боку, чорні кольори нагадують про смерть. Вірш наповнений масою різних звуків, в основному різких, схожих на окрики, і дзвенячих. У деяких рядках звуки відповідають більше самому життю. Є у вірші і «бронзи дзенькіт», і « скандаліст, що гримить,», і «трипалий свист».

Вірш написаний в улюбленій манері Маяковського – дробинкою. Його можна віднести до тонічних віршів, у яких враховується лише кількість ударних складів у рядку. Завдяки всьому цьому створюється враження плутаного, уривчастого, трохи схвильованого мовлення. Використання перехресної рими надає думкам автора чіткість, закінченість. Але рима не завжди явна, через що вірш ще більше схожий на теперішню, живу розмову. А ряд використовуваних автором неологізмів також надає звучанню мовлення дійсно розмовний характер. Тут можна відзначити як одну з особливостей вірша його форму. Маяковський постійно звертається до Єсеніна, немов веде розмову з ним живим, здатним його почути: «Ви пішли, як говориться, у світ інший».

Причому розмова ця іде в теперішньому часі, як будь-яка звичайна розмова. Така побудова думок автора надає їм особливу інтимність, коли з’являється можливість висловити все наболіле, зізнатися в тім, про що звичайно замовчується. У такому плані вірш сприймається як якась сповідь автора, де звертання до Єсеніна – це лише привід оформити свої дотепер не висловлені думки про призначення поета, про місце поезії в житті поета. Для В. Маяковського створення віршів – це якесь вміння, здатність («Ви ж таке загинати вміли, що інший на світі не вмів»). Причому така здатність не просто так дається, поет – це підмайстер народу. Поетові потрібно завжди творити, і творити вільно, завжди говорити про те, що на душі. Неможливо творити по чиїйсь вказівці, під наглядом, тому що тоді починаєш писати «утомливо і довго», а головним стає число рядків, а не їхній зміст. Автор розуміє, що поет без волі – не поет, що у такої людини немає вибору: або ставати наслідувачем, або вмерти. Несвобода для поета як відсутність чорнила. Можливо, тому В. Маяковський говорить: «Чому ж збільшувати число самогубств? Краще збільшити виготовлення чорнила!». В, Маяковський нехтує ті шляхи, які «протоптані та легше». Для нього неможлива сама думка про те, що можна здатися, зупинитися, кинути все, піти. Тому він не може зрозуміти Єсеніна, який зробив це. С. Єсенін, талант якого В. Маяковський визнає одним із кращих, перестає боротися, вмирає і перестає творити, а для Маяковського не існує такої можливості, щоб він за власним бажанням перестав створювати свої вірші. У будь-якій ситуації він прагне оспівати життя, і для нього зміст його – у невпинному русі вперед. І нехай життя важке, але він вирве «радість у прийдешніх днів». У цьому віра його. В. Маяковський, як теперішній оратор із трибуни, призиває всіх читачів: «У цьому житті померти не важко, зробити життя значно трудніше». А праця поета завжди була, є і буде важкою. Як селяни все своє життя зорюють землю, щоб на ній виріс хліб, їжа для тіла, так і поет присвячує своє існування нелегкому оранню величезних і незасвоєних полів своєї душі, щоб на них проросли вірші, їжа для душі, адже «слово – полководець людської сили». Напевно, можна затверджувати, що Маяковський хотів у цьому вірші передати своє відношення до поезії і поетів. Позначивши для себе ціль – жити, щоб «зробити життя» і оспівати його, – він завжди прагнув до цього. Але ми знаємо, що сам В. Маяковський теж обірвав власне життя. Невже зло здатне перемогти навіть такого життєлюба?


Загрузка...



Схожі твори: