Головна Головна -> Твори -> Тема інтелігенції в революції («Дні Турбіних»)

Тема інтелігенції в революції («Дні Турбіних»)



У 1934 році у зв’язку з п’ятисотим спектаклем «Днів Турбіних» друг М. Булгакова П. С. Попов писав: «”Дні Турбіних” – одна з тих речей, які якось входять у власне життя і стають епохою для самого себе». Відчуття, виражене Поповим, відчували чи не всі люди, які мали щастя бачити спектакль, якій йшов у Художньому театрі з 1926 по 1941 рік.

Провідною темою цього добутку стала доля інтелігенції в обстановці громадянської війни й загального здичавіння. Навколишньому хаосу тут, у цій п’єсі, протиставлялося завзяте прагнення зберегти нормальний побут, «бронзову лампу під абажуром», «білизну скатертини», «кремові штори». Зупинимося докладніше на героях цієї безсмертної п’єси. Сім’я Турбіних, типова інтелігентна сім’я військових, де старший брат – полковник, молодший – юнкер, сестра – заміжня за полковником Тальбергом. І всі друзі – військові. Велика квартира, де є бібліотека, де за вечерею п’ють вино, де грають на роялі, і, не струнко співають російський гімн. У цей будинок завжди можна прийти. Тут вимиють і нагодують замерзлого капітана Мишлаєвського, що сварить на чому світ стоїть і німців, і Петлюру, і гетьмана. Тут не дуже зачудуються несподіваній появі «кузена з Житомира» Ларіосіка й «дадуть притулок і зігріють його». Це дружна сім’я, усі люблять один одного, але без сентиментальності. Для вісімнадцятирічного Миколки, що жадає битв, старший брат є вищим авторитетом. Олексій Турбін, на наш теперішній погляд, дуже молодий: у тридцять років – вже полковник. За його плечима тільки що закінчилася війна з Німеччиною, а на війні талановиті офіцери висуваються швидко. Булгакову вдалося в його особі дати узагальнений образ саме російського офіцера, продовжуючи лінію толстовських, чеховських, купрінських офіцерів.

Особливо близький Турбін до Рощина з «Ходіння по муках». Обидва вони – гарні, чесні, розумні люди, що вболівають за долю Росії. Вони служили Батьківщині і хочуть їй служити, але приходить такий момент, коли їм здається, що Росія гине, – і тоді нема рації в їхньому існуванні. У п’єсі дві сцени, коли Олексій Турбін проявляється як характер. Перша – у дружньому колі і близьких, за «кремовими шторами», які не можуть укрити від війн і революцій. Турбін говорить про те, що його хвилює. Незважаючи на «крамольність» мовлень, Турбін шкодує, що раніше не міг передбачати, «що таке Петлюра». Він говорить, що це «міф», «туман». У Росії, на думку Турбіна, дві сили: більшовики і колишні царські військові. Незабаром прийдуть більшовики, і Турбін схильний думати, що перемога буде за ними. У другій кульмінаційній сцені Турбін вже діє. Він командує. Турбін розпускає дивізіон, наказує всім зняти знаки відмінності і негайно сховатися по будинках. Турбін говорить гіркі речі і

приймає важке рішення: він не хоче більше брати участь в «цьому балагані», розуміючи, що подальше кровопролиття безглуздо. У його душі настануть біль і розпач. Але командирський дух у ньому сильний. «Не сміти!» – кричить він, коли один з офіцерів пропонує йому бігти до Денікіна на Дон. Турбін розуміє, що там теж вимагають битися із власним народом. А коли народ переможе і «розколе голови» офіцерам, Денікін теж втече за кордон. Турбін не може зіштовхувати одну російську людину з іншою. Висновок такий: білому руху кінець, народ не з ним, він проти нього… Але ж як часто в літературі й кіно зображували білогвардійців садистами із хворобливою схильністю до лиходійств! Олексій Турбін, зажадавши, щоб усі зняли погони, сам залишається в дивізіоні до кінця. Микола, брат, вірно розуміє, що командир «смерті від ганьби чекає». І командир дочекався її – він гине під кулями петлюрівців.

Олексій Турбін – трагічний образ, це цільна, вольова, сильна, смілива, горда людина, що впав жертвою обману і зрадництва тих, за кого він боровся. Колишній устрій звалився і погубив багатьох з тих, хто йому служив. Але, гинучи, Турбін зрозумів, що був обманутий, що сила в тих, хто з народом. Булгаков мав велике історичне чуття і вірно розумів розміщення сил. Довго не могли простити Булгакову його любові до своїх героїв. В останній дії Мишлаєвський кричить:

  • «Більшовики?.. Чудово! Мені набридло зображувати гній в ополонці… Нехай мобілізують. Принаймні буду знати, що я буду служити в російській армії. Народ не з нами. Народ проти нас».

Грубуватий, гучноголосий, але чесний і прямій, гарний товариш і гарний солдат,  капітан  Мишлаєвський продовжує у літературі відомий тип російського військового – від Дениса Давидова до наших днів, але він показаний у новій, небувалій ще війні – громадянській. Він продовжує і закінчує думку старшого Турбіна про загибель білого руху, думку важливу, провідну в п’єсі. У будинку є «пацюк, що біжить із корабля», – полковник Тальберг. Він спочатку лякається, бреше про «відрядження» у Берлін, потім про відрядження на Дон, дає лицемірні обіцянки дружині.

 Ми так звикли до назви «Дні Турбіних», що не замислюємося над тим, чому так названа п’єса. Слово «Дні» означає час, ті лічені дні, у які вирішувалася доля Турбіних, усього укладу життя цієї російської інтелігентної сім’ї. Це був кінець, але не обірване, погублене знищене життя, а перехід до нового існування в нових революційних умовах, початок життя і роботи з більшовиками. Такі, як Мишлаєвський, будуть добре служити й у Червоній Армії, співак Шервинській знайде вдячну аудиторію, а Миколка, напевно, буде вчитися. Фінал п’єси звучить мажорно. Нам хочеться вірити, що всі прекрасні герої булгаковської п’єси дійсно стануть щасливими, що мине їхня доля багатьох інтелігентів страшних тридцятих, сорокових, п’ятидесятих років нашого непростого століття.

 





Схожі твори: