Головна Головна -> Твори -> Тема твору: Символіка місячного світла в романі М. О. Булгакова «Майстер і Маргарита»

Тема твору: Символіка місячного світла в романі М. О. Булгакова «Майстер і Маргарита»



«Майстер і Маргарита» М. О. Булгакова, на думку багатьох критиків, самий геніальний добуток XX століття в російській літературі. Нескінченна безліч значеннєвих шарів цього роману включає й злободенну сатиру на навколишній світ письменника, і міркування про вічні етичні проблеми. Автор створював свій заповіт, активно використовуючи спадщину світової культури. Але традиційні символи часто набували нового сенсу у творчості Булгакова. Так відбулося й з поняттями «тьми» і «світла», асоціативно зв’язаними зі Злом і Добром. Звична антитеза в романі трансформувалася: з’явилося протиставлення двох основних астральних образів – сонця й місяця.

Роман «Майстер і Маргарита» починається із зображення мучень від жари, випробовуваних героями: Берліозом і Бездомним – у першому розділі, Пілатом – у другому. Сонце ледве не зводить із розуму голови Массоліту (він скаржиться на галюцинацію), підсилює страждання прокуратора Іудеї від приступу головного болю. Більше того, «година небувалого заходу» – це вказівка на час появи на Патріарших ставках Сатани. Задушлива спека чотирнадцятого числа весняного місяця Нісана стає тлом страти Ієшуа – страшного гріха Понтія Пілата. Жара виявляється символічним зображенням пекельного пекла. Палючі промені сонця нагадують про розплату за вчинене зло. Місячне ж світло не тільки полегшує страждання, але й відкриває істину. Не випадково у фіналі роману саме з появою місяця на небокраї «всі обмани зникли», «потонула в тумані чаклунський нестійкий одяг» Воланда і його свити. Уже цього досить для висновку про краще відношення Булгакова до відбитого місячного світла в порівнянні із прямим сонячним. Аналіз прояву опозиції «сонце – місяць» на сторінках роману дозволяє краще зрозуміти деякі сторони філософії автора.

Етична проблематика «Майстра й Маргарити» безпосередньо пов’язана з Ієшуа. З ним співвідноситься в добутку образ «світла». Але письменник наполегливо підкреслює, що Га-Ноцра під час допиту «цурається від сонця», пекучі промені якого несуть йому швидку загибель. У баченнях Пілата проповідник іде по місячній дорозі. Відбите світло вічного шляху до Істини – це те світло, що пропонує нам Ієшуа.

Основний принцип побудови роману «Майстер і Маргарита» -тривимірність. Кожна подія в одному з світів – історична, фантастичному або московському – знаходить відгук в інші. В єршалаїмського проповідника був свій послідовник у московському світі (Майстер), але ідеї добра й людяності не знайшли розуміння серед живучих в XX столітті. Отже, Майстри виганяють у царство темних сил. Він перестає бути членом радянського суспільства задовго до появи Воланда – з моменту арешту. Творець роману про Пілата – єдиний паралельний Ієшуа образ. Однак новий «євангеліст» духовно слабкіше Га-Ноцрі, і це відбито в астральній символіці.

Під час візиту до Івана Бездомного Майстер ховається навіть від місячного світла, хоча постійно дивиться на його джерело. Поява коханого Маргарити у Воланда в місячному потоці підтверджує споріднення Майстра з Ієшуа, але, за словами Левія Матвія, Майстер заслужив спокій, а не світло. Якщо говорити точніше, то він недостойний саме місячного світла, пов’язаного з невпинним рухом до Правди, тому що для Майстра цей рух перервався в момент спалення рукопису. Дарований йому вічний будинок висвітлюють перші ранкові промені сонця або палаючі свічі, і тільки в щасливому сні Івана Бездомного – Понирєва, що одержало одкровення саме від Майстра, що був «номер сто вісімнадцятий» іде зі своєю супутницею до місяця по дорозі Ієшуа.

Місячне світло містить у собі елемент мороку, тому Булгаков, що усвідомлює єдність крайностей, що зіштовхуються, буття, нагороджує їх за наближення до Істини. Зате пере народжений Іванушка Бездомний, що став професором Інституту історії й філософії Понирєвим, знаходить щастя у своїх піднесених снах, що зціляють його пам’ять місячною повінню.

Учень Майстра зіставлений з учнем Ієшуа з історичних глав роману. Але Левій Матвій прагне «насолоджуватися голим світлом», тому він дурний, по вираженню Воланда. Звертаючись до сонця як до Бога в сцені страти вчителя, обіцяючи людям можливість «дивитися на сонце крізь прозорий кристал», Левій демонструє нездатність до сприйняття діалектичних протиріч і претендує на володіння Істиною, тоді як ціль Ієшуа – її пошук. У силу фанатизму й обмеженості Левій у своїх записах спотворює слова Га-Ноцри, тобто поширює брехню. Не випадково колишній збирач податей з’являється перед Воландом на кам’яній терасі в той момент, коли запалилося «зламане сліпуче сонце».

Так само як Ієшуа, що не є втіленням Абсолюту, Воланд не тільки «дух зла й володар тіней». Він персоніфікує початок, що гармонізує крайності, у його «відомство» входять і світло й тьма, причому сам він не відмінюється до жодного з полюсів. Уже зовнішній вигляд Воланда рисується Булгаковим з явною метою підкреслити діалектична єдність протилежностей. Праве око Сатани – «із золотою іскрою на дні», а лівий – «порожній і чорний… як вхід у бездонний колодязь усякої тьми й тіней». «Золота іскра» прямо асоціюється із сонячним світлом: у сцені на кам’яній терасі очей Воланда горів точно так само, як сонце у вікнах будинків, «хоча Воланд був спиною до заходу». Тьма сполучається в цьому образі й з нічним світлом: у фіналі привід коня Сатани – місячні ланцюжки, шпори вершника – зірки, а сам кінь – брила мороку. Таке зображення диявола вказує на близькість поглядів Булгакова до дуалізму, що визнає співробітництво Бога й Сатани, що відрізняється від концепції офіційного християнства про непримиренну боротьбу двох почав.

Виразно співвідноситься з місяцем головна героїня роману.  «Світло гавкоту королева Марго» виникає в потоці місячної ріки, що розлилася, у снах Понирєва. З жовтими квітами на чорному тлі пальто вона з’являється в спогадах Майстра, коли той бачить золотий місяць на нічному небі. Навіть ім’я героїні асоціюється з місячним світлом: Маргарита означає «перлина», кольори якої сріблистий, білий і матово-білий. З місяцем зв’язані всі пригоди Маргарити в образі відьми, місячне світло її приємно зігріває. пошук, Що не припиняється, – спочатку теперішньої любові, потім – загубленого коханого – рівноцінний пошуку істини. Виходить, любов відкриває знання, що лежить за межами земної реальності.

Це знання сховане від більшості жителів Москви й Єршалаїма. Місяця вони не бачать. Обоє міста вночі залиті штучним висвітленням. Горять ліхтарі на Арбаті, сіяє електрикою безсонний поверх одного з московських установ, сперечаються з місяцем два величезних п’яти свічок над єршалаїмським храмом. Це вірний знак того, що ні Ієшуа, ні Майстер не можуть бути зрозумілі своїм оточенням.

Реакція персонажа на місячне світло виявляє наявність у нього душі й совісті. Понтій Пілат вистраждав можливість піти по місячній дорозі, надолуживши свій гріх століттями щиросердечних роздирань. Нестерпна туга, викликана неясною самому прокураторові думкою про безсмертя, пов’язана з каяттям і почуттям провини, не зменшеними світлом дванадцяти тисяч місяців. Безсовісний Іуда зі штучно освітленого Єршалаїма попадає під тінь дерев, де одержує заслужену кару, так і не залишившись наодинці з місяцем, не задумавшись про доконане зрадництво. Не розуміє знаків, що посилають місяцем, Берліоз, у якого немає душі, тому що немає віри. Роздуму про життя до поета Рюхіна приходять у годину світанку, що починається, коли ні місяця, ні сонця на небі немає. Не торкнуті змістом і не зігріті почуттям вірші Рюхіна бездарні. Поза філософською символікою світла перебуває безстрашний воїн Марко Крисобій. Він не страждає від жари, з першою появою закриває собою сонце, смолоскип у його руках перебиває світло місяця, що шукає очами змучений прокуратор. Це живий автомат, що перебуває поза сферою дії природних сил, що підкоряється тільки наказу, що заслоняє Істину. Жалюгідними жертвами місяця стають ті, чия життя порожнє й безглузде: плаче в повню Жорж Бенгальський, напивається «до жаху» у компанії тільки «з повним місяцем» Никанор Іванович Босий, безглуздо поводиться Микола Іванович.

Таким чином, використовуючи символіку місячного світла, Булгаков поглиблює характеристику персонажів, проясняє авторське відношення до героїв, полегшує читачеві збагнення філософського змісту добутку.


Загрузка...



Схожі твори: