Головна Головна -> Твори -> Русь, куди ж несешся ти, дай відповідь? Твір по добутках М. О. Булгакова

Русь, куди ж несешся ти, дай відповідь? Твір по добутках М. О. Булгакова



«Щасливий, хто відвідав цей світ у його хвилини фатальні!» Рядка Ф. І. Тютчева з вірша «Цицерон» почуті й сприйняті нашим поколінням особливо гостро: ми живемо в епоху змін.

Яким буде завтрашній день? Тому, імовірно, ми так пильно вдивляємося у творчість письменників, що жили в часи бурхливих соціальних катаклізмів. Напевно, цим пояснюється наш підвищений інтерес до спадщини М. Булгакова, письменника, чиї герої розділили долю Росії в роки найтяжких випробувань, пережили фатальний для нашої історії  1917 рік і Громадянська війна.

Вихор драматичних подій, заволікає героїв «Білої гвардії», повістей «Собаче серце», «Фатальні яйця», запам’ятався й у долі самого письменника. У рідному Києві він був свідком більше десяти переворотів, як ворог не міг уникнути мобілізації спочатку в армію Петлюри, потім у білу гвардію. Довідався червоний і білий терор, та й у нової, що змінила свій соціально-політичний вигляд Росії жив у складних умовах небувалого державного експерименту, небезпечного своєю непередбачуваністю. Письменника невідступно мучило питання: «Що ж буде з нами далі?» В 1919 році з’являється його стаття «Прийдешні перспективи». Похмурим пророцтвом звучать у ній слова: «…треба багато битися, багато пролити крові, тому що, поки за лиховісною фігурою Троцького ще тупцюють зі зброєю в руках обдурені їм безумці, життя не буде, а буде смертна боротьба… Ми будемо завойовувати власні столиці». Булгаков говорить про неминучу розплату за божевілля жовтневих днів, за самостійних зрадників, розбещення робітників, за Брест, за невтримне користування верстатами для друкування грошей. «І тільки тоді, – продовжує він, – коли буде дуже пізно, ми знову почнемо творити, щоб стати повноправними, щоб нас впустили знову у версальські зали».

Час підтвердив правоту Булгакова, але в ті грізні роки, на які довелося життя письменника, його позиція сприймалася як ворожа. Нові ідеологи, охоплені ейфорією перемоги, мали чимало іменитих союзників серед літераторів, готових служити справі революції.

Роман «Біла гвардія», написаний в 1923-1924 роках, пролунав зовсім зненацька: у ньому була відсутня революційна героїка, але був біль за Батьківщину, зганьблена, знівеченою війною, і біль за людей, що потрапили під колеса історії.

* «Великий був рік і страшний по Різдві Христовому 1918, від початку ж революції другий». Криваві вершаться в ньому справи під сяйвом «червоного тремтячого Марса». Немає звичного світу. «Місто жило дивним неприродним життям…»

Києвом намагалися опанувати різні політичні сили: тут зштовхнулися війська гетьмана, підтримувані німецькими окупантами, петлюрівці й більшовики. Хто переможе? За ким повинна буде піти Росія? Епіграф роману, узятий з повісті О. С. Пушкіна «Капітанська дочка», передає стан розгубленості, невідомості, важких передчуттів, у якому виявилися люди. Відчуття катастрофи переживає мила, тиха, інтелігентна сім’я Турбіних. Жорстокий час, як пише автор, – «перебило їм життя на самому світанку». Їхня духовна краса, здавалося б, якій повинна бути подарована щаслива доля, але їм «прийдеться мучитися й умирати». Страшна дійсність, у якій вони виявилися, змушує згадати картини Апокаліпсиса: «Третій ангел вилив чашу свою в ріки й джерела вод; і зробилася кров». Тільки за кремовими шторами можуть укритися Турбіни від руйнівної стихії вулиці. Як неміцна ця перешкода!

Турбіни ще молоді, але моральний світ їх уже сформований всім укладом попереднього життя: прекрасними сімейними відносинами й традиціями, теплом їхнього гостинного будинку, високою культурою. Незважаючи на труднощі часу, Турбіни підтримують заведений порядок. У їхньому будинку як і раніше затишно: скатертина накрохмалена, підлоги лисніють, у вазі стоять блакитні гортензії й пекучі троянди. Тут знаходять притулок і порятунок старі друзі: Мишлаєвський і Карась, мужні, чесні офіцери, вірні присязі, кинуті напризволяще долі продажними штабними командирами;

* Шервінський, ад’ютант гетьмана, що ганебно біг з Києва з німцями;
* Ларіосик, милий романтик, поет, нескінченно добрий і, до нещастя, зовсім не готовий до суворих випробувань.

Політичне сум’яття, війна не змінили їхніх переконань. Совість не дозволяє їм, подібно Тальбергу, кинути Росію, хоча вони розуміють, що положення їх безнадійно їм хотілося б вірити у те, що, може бути, государ живий або що вдасться потрапити на Дон до Денікіна. Зараз, коли ми знаємо трагічний підсумок білогвардійського опору, можлива подальша доля цих героїв викликає змішані почуття поваги й уболівай. Булгаков залишає своїх героїв у самий напружений момент: слідом за Петлюрою вже звучить червона канонада. Що буде з Оленою, Олексієм, Миколкою, їхніми друзями? Що буде з Росією? Автор, безумовно, знав відповіді на ці питання, оскільки на його очах виникав державний монстр, що не знає аналогів у світовій історії.

Революцію, так ще таку безжалісну, криваву, письменник сприймав як дивовижний експеримент над народом. Немов безпристрасний, з холодним розумом учений ставить досвід над живими істотами, з яких у результаті уціліли одиниці. Тільки в нашій країні в якості піддослідних виявилися люди. Їх покалічені або погублені життя не приймалися в розрахунок великими експериментаторами, що не представляли навіть, яким буде результат.

М. Булгаков бере на себе недозволену за законами часу сміливість міркувати про правомірність подібних експериментів. Його новими героями стають вчені-дослідники Преображенський («Собаче серце») і Персиків («Фатальні яйця»). Вони проробляють фантастичні з погляду науки досвіди. Преображенський звичайного двірського собаку Шаріка перетворює в людину. Персиків створює червоний промінь, що прискорює процес розвитку організмів. Досвіди вдалися, але незабаром загальна радість змінилася жорстокими розчаруваннями.

Людина із собачим серцем, зі спадковістю закоренілого злочинця, Шарік зробив зовсім нестерпним життя свого творця. Професор-інтелігент виявився змушеним терпіти біля себе хама, що претендує в добавок на роль хазяїна в будинку.

Раніше професорові досить було подзвонити високопоставленій особі, щоб випровадити Швондера, що намагається відняти в Преображенського частина житлової площі. Тепер у його квартирі нагло розташувався Кульок, що одержав у Швондера паспорт, прописку, тобто законний посвідка на проживання. Професор і його асистент, доктор Борменталь, не тільки страждають від непристойного поводження людини-собаки, але й вислухують погрози у свою адресу. Їхнє терпіння скінчилося, і вони змогли дати зворотний хід своєму експерименту: Шарік знову перетворився в Шаріка.

Червоний промінь Персикова самим несподіваним образом спровокував навалу на країну гадів дивовижних розмірів. Від повної загибелі місто врятувало випадковість – вісімнадцятиградусний мороз у середині літа. Ідея добутків укладена в міркуваннях про доцільність експериментів, їхньої обґрунтованості. Булгаков попереджає про найбільшу відповідальність тих, хто береться вирішувати долю народу. Соціальні потрясіння, сполучені з більшими жертвами, на думку письменника, порушують природний хід історії розвитку суспільства. Не можна разом змінити людей. Булгаков, приміром, вирішив простежити долю відомих гоголівських персонажів з поеми «Мертві душі». Він перемістив їх в свою епоху, і вийшов новий добуток «Пригоди Чічікова». Виявилося, що й у Радянській Росії вони залишилися колишніми, змінилися як тільки зовнішні форми їхньої діяльності: Чічіков здобуває неіснуючі підприємства. Коробочка мріє відкрити булочну в Манежі. Словом, пройдисвіти, подібні Чічікову, найменше страждають від зміни політичної влади. Заміна форми державного устрою для них не має ніякого значення: це однаково що перейменувати готель у гуртожиток.

Вся творчість М. О. Булгакова – міркування про майбутнє Росії. Він розділив її важку долю, як це зробили Г. Ахматова, А. Платонов і багато інших росіян письменники й поети. Він жив з надією на краще й своїми книгами призивав опам’ятатися людей, що штовхають країну до загибелі: «Все пройде. Страждання, борошна, кров, голод і мор. Меч зникне, а от зірки залишаться, коли й тіні наших тіл і справ не залишиться на землі. Немає жодного людини, який би цього не знав. Так чому ж ми не хочемо звернути свій погляд на них? Чому?».


Загрузка...



Схожі твори: