Головна Головна -> Твори -> Твір про війну на прикладі творчості поетів

Твір про війну на прикладі творчості поетів



Про світло світла й прекрасно прикрашена земля російська», – писалося в літописі ще в XIII столітті. Прекрасна наша Росія, прекрасні й сини її, які захищали й захищають красу її від загарбників уже багато століть. Одні захищають, інші оспівують захисників. Давним-давно один дуже талановитий син Русі розповів в «Слові об полку Ігоревє» про Всеволода й всіх доблесних синів «землі Росіянці». Відвага, мужність, хоробрість, військова честь відрізняють російських воїнів.

* «Досвідчені воїни під трубами, під прапорами викохані, з кінця списа вигодувані, дороги їм відомі, яри знайомі, луки в них натягнуті, сагайдаки відкриті, шаблі загострені, самі скакають, немов сірі вовки в поле, шукаючи собі честі, а князеві – слави». Ці славні сини «землі Росіянці» воюють із половцями за «землю Росіянку». «Слово об полку Ігоревє» задало тон на століття, а інші письменники «землі Росіянці» підхопили естафету.

Наша слава – Олександр Сергійович Пушкін – у своїй поемі «Полтава» продовжує тему героїчного минулого російського народу. «Сини улюблені перемоги» захищають російську землю. Пушкіна показує красу бою, красу російських солдатів, сміливому, мужньому, вірних боргу й Батьківщині. Автор показує й мудрого, сміливого царя-новатора, що все життя боровся за кожний шматок «землі росіянки». Слідом Пушкіну Лермонтов розповідає про війну 1812 року й славить синів росіян, які так відважно, так героїчно захищали нашу красуню Москву.

Михайло Юрійович Лермонтов підтверджує, що за землю росіянку, за свою Батьківщину солдати не жалують життя. У війні 1812 року всі були героями.

Про Вітчизняну війну 1812 року, про подвиг народу в цій війні писав і великий російський письменник Лев Миколайович Толстой. Він нам показав російських солдатів, які завжди були самими хоробрими. Їх легше було розстріляти, чим змусити бігти від ворога. Хто геніальніше сказав про мужній, хоробрий російський народ?! «Дубина народної війни піднялася із всією своєю грізною й величною силою й, не запитуючи нічиїх онуків і правил, із глупою простотою, але з доцільністю, не розбираючи нічого, піднімалася, опускалася й громила французів доти, поки не загинула вся навала».

* І знову чорні крила над Росією. Війна 1941-1945 років, що ввійшла в історію як Велика Вітчизняна війна…

Скільки талановитих, дивних добутків про цю війну! Ці роки ми, нинішнє покоління, на щастя, не знаємо, але нам так талановито розповіли про це російські письменники, що ці роки, осяяні полум’ям великої битви, ніколи не зітруться з нашої пам’яті, з пам’яті нашого народу. Згадаємо виречення: «Коли говорять пушки, умовкають музи». Але в роки суворих випробувань, у роки священної війни музи не могли мовчати, вони вели в бій, вони ставали зброєю, що разить ворогів. Наш народ продовжує традиції своїх предків і в роки Великої Вітчизняної війни. Країна величезна встала на смертний бій, а поети оспівували захисників Батьківщини.Однієї з ліричних книг про війну на століття залишиться поема «Василь Теркін» Твардовського. Поема була написана в роки війни. Вона друкувалася по одній главі, бійці з нетерпінням чекали їхнього видання, поема читалася на привалах, бійці завжди пам’ятали її, вона надихала на бій, кликала на розгром фашистів. Героєм поеми був простий росіянин солдат Василь Теркін, звичайний, такий, як усі. Він у бої був першим, ну а після бою готовий був без утоми танцювати й співати під гармонь.

У поемі відбиті й бій, і відпочинок, і привали, показане все життя простого російського солдата на війні, там вся правда, потому-то солдати полюбили поему. А в солдатських листах переписані мільйони разів глави з «Василя Теркіна»…

Теркін був поранений у ногу, потрапив у госпіталь, «належався лежнем» і знову має намір «незабаром без підмоги тією ногою траву топтати». Так готовий був надійти кожний. «Василь Теркін» – книга про бійця, товариша, друга, з яким зустрічався на війні кожний, і солдати намагалися бути схожими на нього. Ця книга – сполох, заклик до боротьби. Олександр Твардовський намагався, щоб про кожного можна було сказати:

Агов ти, Теркін!

Поряд із солдатами-чоловіками боролися й жінки. Борис Васильєв у книзі «А зорі тут тихі…» розповів про п’ять дівчат, молодих, що недавно закінчили школу, розповів про кожну, про її долю й про те, яка страшна нежіноча частка випала ім. Призначення жінки – бути матір’ю, продовжувати рід людський, а життя розпорядилося по-іншому. Виявившись один на один із запеклим ворогом, вони не розгубилися. По-своєму вони захищають цей тихий край з його зорями. Фашисти навіть не зрозуміли, що боролися вони з дівчинками, а не з досвідченими воїнами. Сумний кінець книги, але дівчата відстояли тихі зорі ціною свого життя. Так, як боролися вони, боролися скрізь. Так боролися вчора, сьогодні, будуть боротися завтра. Це і є масовий героїзм, який привів до перемоги. Пам’ять загиблих у війнах увічнена у творах мистецтва. До літератури приєднуються й архітектура, і музика. Але краще б ніколи не було війн, а доблесні сини й дочки трудилися в славу Росії.





Схожі твори: