Головна Головна -> Твори -> Кавабата. Вплив національної етики та естетики на його творчість

Кавабата. Вплив національної етики та естетики на його творчість



 «Батько помер, коли мені було три роки. В наступному році померла мати. Ні одного із батьків я не пам’ятаю. У мене навіть немає материної фотографії. Батько ж, певно що був гарний, любив фотографуватися, воли продали наш дім, в глинобитній коморі я знайшов 30 чи 40 фотографій, зроблених в різний час. Одна фотографія, найкраща, потім стояла на моєму столі в гутрожитку, коли я навчався в середній школі. Але кілька разів переїжджав з місця на місце і загубив всі до одної. Без фотографій мені важко було що-небудь згадати, і я ніяк не міг скласти реальне уявлення про батька». Це уривок із оповідання Ясунарі Кавабата Иасло» («Абура»), літературознавці вважають його автобіографічним, пиеьменник, що все життя зберіг душу сироти», – так говорять про письменника японські критики. Дійсно, в творчості Ясунарі Кавабати, кому в дитинств; втрату близьких людей, тема смерті, сирітства, самотності займає велике місце.

Після смерті батьків вихованням Ясунарі та його старшої сестри  займалися родичі. Коли Кавабата було сім років, померла бабуся, через три роки померла сестра від туберкульозу, а ще через два роки помер дідусь. Враження тих років молодий Кавабата записував до щоденника, який згодом був виданий окремою книгою під назвою «Щоденник шістнадцятирічного» («Дзюрокусай-но ніккі»). Після смерті діда Кавабата переїхав в гутрожиток школи м. Ібагарі (1915) і до закінчення школи жив там. Потім закінчив відділення англійської літератури Першого коледжу в Токіо в 1920 році і поступив в Токійський університет на англійський відділ філологічного факультету. А через рік перевівся на відділення японської літератури.

Першим твором Кавабата, в той час ще учня середньої школи, було оповідання «Похорони учителя Куракі» («Куракі сейсей-но сосікі»). В 1915 році були опубліковані оповідання «Лейтенанту. Н»  «М’яка сніжна ніч») («Аваюкіно йору»), «Фіолетова чашка» («Мурасакіно тяван»), «Зелене листя у вікні» («Аобано мадойорі»), «Дівчинці» («Сьод-зе-ні»). Кавабата було в той час сімнадцять років. Уже в цих оповіданнях виявились особливості творчої індивідуальності, тяга до прекрасного (навіть в найтяжчі хвилини життя) і здатність бачити незвичайне в повсякденному, дивне в малому, незначному (це характерна риса японського народу – чуття до прекрасного, вміння знаходити прекрасне в буденному).

Кавабата Янусарі прожив досить довге життя, створив безліч творів (романів, повістей, усе – загальним числом більше 400). Він перший письменник Японії, якому була присуджена Нобелівська премія (1968 р.) «за письменницьку майстерність, яка з великим почуттям передає суть японського способу мислення».

Творчість Ясунарі Кавабата – складна і багатогранна. В молодості він захоплювався неосенсуалізмом (неосенсуалізм, якщо розглядати його в контексті світової літератури, – явище японського модернізму). Так з’явилася найперша збірка «Наряд почуттів», до якого увійшли 36 оповідань, відомих як «оповідання величиною в долоню». Використання асоціацій за контрастом, відтворення суб’єктивних відчуттів, «яскравих і повних життя в умовах мінливої дійсності», метафоричність ці особливості поетики неосенсуалізму притаманні Кавабаті-початківцю. В його оповіданнях «краса – прохолодна і пронизлива», «безсонні ноч нагромаджувалися, як гори», героєві здається, що «кохану дівчину при биває до нього хвилею».

Візьмем наприклад, оповідання «Осінній дощ». Важко коротко ска зати, про що він – про дівчинку, що була приречена, але відмовилас від операції і на диво вижила, стала красунею; чи про лікаря хірургічно, го госпіталю, що запам’ятав свою колишню пацієнтку в дитинстві на демонстрації кімоно. В цілому – це прекрасні замальовки на фоні осіннього дощу. На початку оповідання – дощ кленового листя, яке ніч іюгнкки, падає в темно-синю воду і гасне в ній – чи то дійсність, чи ні видіння; потім дощ, що стукає у вікно вагона, в шумі і ритмі якого нідчувається музика; потім краплі дощу, що стікають по шибках, а за ним дівчина, яка вижила, незважаючи на смертельну недугу, і тепер вона демонструє кімоно Наречених.

Не описуючи подій та явищ, – про них лише повідомляється читачеві, – Кавабата за допомогою несуттєвих, на перший погляд, зауважень, порівнянь, випадково згаданих фактів, деталей передає те головне, пле не висловлене, заради чого і створювалось оповідання. Виникає загальний ефект, що уподібнює прозаїчний твір поетичному, в якому го-иовним є не подія, а викликане нею почуття.

Повість “Танцівниця із Ідзу” (1918р.) також вважається одним із і іюрів неосенсуалізму, саме тут проявилось кредо письменника: «Захоплення красою викликає особливо ніжне почуття до людини».

Притаманне Кавабата прагнення проникнути в суть людської природи, побачити добро і красу навіть у тому, що на перший погляд може здатися жорстоким і потворним, особливо яскраво проявилося в ство-ренному ним романі «Бродяги із Асакуса» (1930р.), де він розказує про тяжке життя озлоблених, розчарованих в житті людей, які намагаються забути своє горе, віддаючись сумнівним розвагам. Але в романі відсутній соціальний підтекст, головне в ньому – прагнення побачити людину в людині на тлі всіх злигоднів та жахів життя.

Спробував Кавабата і популярний метод – «потік свідомості», який, як запевняли його прибічники, дозволяє глибше проникнути у внутрішній світ людини. Цим методом написана «Кристалічна фантазія» (1933). В ній Кавабата відтворює суб’єктивне сприйняття світу за прикладом «мимовільної пам’яті» Марселя Пруста, коли звичайна життєва дрібниця (в даному випадку туалетне дзеркало) відроджує в пам’яті минуле. І це не проста данина модернізмові. Ясунарі Кавабата приваблювала націленість цього методу на безпосереднє відтворення процесів духовного життя. Але згодом письменник впевнився в тому, що відриваючи героя від реального життя і викладаючи лише відривки його спогадів, сюжетної основи, неможливо виразити людське життя. Головною вимогою до всіх видів мистецтва, говорив Кавабата, є відповідність природній течії життя. Згадуючи пізніше своє захоплення літературою Заходу (Стрінбергом, Прустом, Джойсом та ін.), Кавабата зізнався: «…Я часом намагався наслідувати її зразки. Але за сутністю своєю я – людина Сходу! І ніколи не зраджував цього шляху».

Він шукав свій шлях, виходячи із внутрішньої потреби знайти головне, без чого мистецтво втрачає смисл. В 1933 році були написані «Елегія» та «Птахи і звірі». Це твори-роздуми про життя і смерть, про людську душу, про красу Небуття. Тут відчувається захоплення Кавабата філософією буддизму, письменник вважає найвищою літературою в світі східну класику, зокрема буддійські сутри. Любов, як смисл життя, всепроникаюча, облагороджуюча, любов, що допомагає осягнути красу, прилучити до вищої гармонії, існуючої, за буддійським вченням, між людиною і Всесвітом, стала головною в творах японського автора.

В програмній для нього статті «Красою Японії народжений» (1968) Кавабата переповідає те глибоке і магічне враження, яке справив на нього класичний японський роман «Гендзі моногабарі» (XI ст.) і класична японська поезія – хокку і танка. Читаючи їх, він одержував не тільки естетичну насолоду, вони стали підґрунтям його художнього смаку і літературного чуття.

В криваві воєнні роки Кавабата створює «Країну снігу» – своєрідний гімн красі. Малюючи мирне життя, він хоче нагадати людям про існування гармонії з навколишнім світом, про ідеали добра, про красу. Роман писався протягом десяти років. Він побудований за принципом рента – «віршованих ланцюжків». Тут спостерігається філософсько-ліричний тон розповіді і художня тема з поєднанням епізодів за асоціативним принципом.

В Художньому відношенні «Країна снігу» – своєрідний рубіж, що означав кінець пори літературних пошуків, життєва позиція і літературні смаки Кавабата повністю ним усвідомились. Ліричне оспівування і звеличення тихої жіночої краси, співзвучної засніженій природі японської півночі, переростає в тему «одвічної японської печалі» (за словами автора). Цій же темі присвячені і найкращі книги повоєнного часу – «Тисяча крилатих журавлів», «Голос гір», «Давня столиця».


Загрузка...



Схожі твори: