Головна Головна -> Твори -> Як думають і говорять «Діти сонця» (по п’єсі М. Горького «Діти сонця»)

Як думають і говорять «Діти сонця» (по п’єсі М. Горького «Діти сонця»)



Порівнюючи роботу письменника над романом і п’єсою, Горький відзначав, що, «складаючи роман, письменник користується двома прийомами: діалогом і описом. Драматург користується тільки діалогом. Він, так сказати, працює голим словом…». І справді, у будь-якому художньому творі (крім драматургічного) можна зустріти портретний опис героїв і їхніх характерів, пейзажні замальовки і різні міркування автора на ту або іншу тему. У драматургічному добутку немає нічого, крім реплік персонажів і коротких авторських ремарок. Але ремарки служать тільки для пояснення читачеві або акторові обстановки, тому основне значеннєве навантаження добутку лягає на монологи і діалоги персонажів. Саме з них ми можемо скласти портрет героїв, довідатися про їхні характери і вчинки, зрозуміти відношення автора до своїх героїв і до подій, покладених в основу добутку, тобто розкрити основний ідейний зміст п’єси.

Починаючи писати, говорив Горький, він бачить насамперед людину, її думки, її мовлення. І на підтвердження цього Горький розповідав про те, як виникла ідея написання п’єси «Діти сонця». Ця п’єса була написана під враженням висловлення молодого фізика Лебедєва: «Ключ до таємниць життя – хімія». Які ж мовні особливості цієї п’єси? Яке звучання одержала у п’єсі почута Горьким фраза? Яким образом мовлення персонажів розкриває їхні характери і навіть створює їхні портрети? Горьківська п’єса «Діти сонця» починається з діалогу Протасова і Романа. І вже з перших двох реплік можна скласти уявлення про те, що за люди перед нами. «Послухай, двірник!» – звертається Протасов до Романа. У цьому звертанні і у наступній за ним репліці Романа «Чого?» чітко проявляється відмінність людей, їхня соціальна далекість.

Аналогічну картину ми бачимо і у заключній сцені. Тут напруженість дії не відповідає мовленню Протасова. Протасов схвильовано звертається до Єгора, після того як той його ледь не вбив: «Ви… жахливо дурні, пан мій». Характерне мовлення і інших персонажів п’єси. Особливо виразні мовні характеристики Антонівни, Римми, Меланії, Тропініна і Назара. Мовлення Антонівни повне просторіччя: «напустиш вигару», «двері відчиню», простих, але влучних порівнянь: «Цукор гризе, як ріпу», «Самовар випила, зовсім як кінь». Меланія, прагнучи скорити серце Протасова, намагається зрозуміти зміст науки, але через свою малограмотність постійно плутається у термінах. «Не розумію я формули», – у розпачі заявляє вона Протасову. Покоївка Римма, мрія якої – вийти заміж за бігатія, намагається говорити «на панський манер».

«Свистить, як змія», – говорить про неї Протасов. Колишній офіцер, що опустився, п’яниця Тропінін, намагаючись продемонструвати своє «шляхетне» походження, висловлюється витіювато: «тому що щастя перекручено…», «бон вояж», «до приємного побачення». Ще більш мудріше мовлення у розбагатілого купця Назара, який прагне хоч складністю мовлення піднятися до рівня інтелігенції. Літературні критики відзначають, що характерними рисами мови драматургічних творів Горького є афористичність, своєрідність метафор, оригінальність пунктуації. Яким же чином проявляються ці особливості у п’єсі «Діти сонця»? П’єса, що виросла з афоризму, насичена «крилатими» словами і вираженнями. Афоризми у п’єсі відіграють двояку роль. Насамперед вони служать характеристиці персонажів. Афоризми розставляють по місцях основні конфронтуючі групи героїв: з одного боку – представники народу, з іншого боку – інтелігенція. Персонажам з народу Антонівні, Єгорові властиві висловлення, які властиві народній мудрості. Наприклад, Єгор говорить Протасову: «Бородатому нянька – не указ», бажаючи підкреслити цим, що у Павла повинна бути своя точка зору.

Афоризми Антонівни, людини, що прожила довге життя, нерідко приймають форму прислів’їв, приказок. Своє невдоволення молодою прислугою вона висловлює у такий спосіб: «А тепер усі норовлять у барі, а звички – як у тварини». Найбільш близькі до народного афоризми Чепурного, що займає особливе положення у колі персонажів п’єси. Безумовно, ставлячись до інтелігенції, Чепурний більш тісно пов’язаний з народом, часто спілкується з ним, знає його долю, йому близьке народне мовлення. Тому у його мовленні афоризми філософського змісту, властиві інтелігентському середовищу, переплітаються з життєвими істинами. У бесідах з Лізою він виражає свою філософію, засновану як на міркуваннях, теорії, так і на життєвому досвіді. Приклади його афоризмів – «Люди грубі і жорстокі. Це їхня природа», «Мастерові – вони усі п’яниці». Зовсім інакше виглядають афоризми Протасова, Лізи, Волгіна. Філософські афоризми Лізи поетичні. «Там, де пролита кров, ніколи не виростуть квіти… там зросте тільки ненависть». У  мовленні  Протасова афоризми,  філософські за своїм змістом, часто виглядають як уривки з наукових книг.

Наприклад: «Тільки в області розуму людина вільна, тільки тоді вона – людина, коли розумна, і якщо вона розумна, вона чесна. Добро створене розумом, без свідомості – немає добра». Є і ще одна цікава особливість п’єси. Це пунктуація. При читанні п’єси відразу ж впадає в око розміщення тире і дуже велика кількість багатокрапок. «Так ти – пригрози… Я, мол, тобі дам», або «Але – зрозумійте: мені зовсім не потрібно, щоб кипіло». І такі незвичайні фрази можна зустріти на кожній сторінці. На перший погляд може здатися, що таке незвичайне розміщення тире потрібне для того, щоб допомогти акторові при виконанні своєї ролі. Але подивимося більш уважніше не тільки на п’єси, але і на інші твори Горького. У романі «Мати» не менш своєрідне розміщення тире: «Усі люблять близьке, але – у великому серці і далеке – близько!» або «Ну, це вуж – нічого не поробиш». У чому ж все ж таки зміст такого розміщення тире? Мені здається, що тире служить письменникові для того, щоб розділити фразу на дві рівні за значенням частини. Звичайно фраза має таку побудову, коли наголос падає на її кінець, а початок залишається ненаголошеним. У Горького ж, як мені здається, обидві частини фрази виявляються завдяки тире під наголосом. Це надає якусь невловиму вагомість, навіть ваговитість мовлення.

Що стосується багатокрапок,  то його роль також полягає в тім, щоб розділити фрази на окремі частини. Читаючи п’єсу, ми почуваємо, як персонажі начебто обмірковують кожне слово, перш ніж його вимовити. За цим угадується повільність і докладність волзького характеру Горького. Отже, проаналізувавши текст п’єси «Діти сонця», можна дійти висновку, що їй властиві ті ж риси, що і всієї драматургії Горького в цілому: афористичність, влучність образів у метафорах, особливості пунктуації. Усі ці прийоми Горький застосовує для  того, щоб яскравіше і більш рельєфне виписати своїх героїв.


Загрузка...



Схожі твори: