Головна Головна -> Твори -> Шлях пошуків Андрія Болконського

Шлях пошуків Андрія Болконського



Твір по роману Л. М. Толстого «Війна і мир». У романі «Війна і мир» Лев Миколайович Толстой говорить про шляхи розвитку Росії, про долі народу, його ролі в історії, про взаємини народу і дворянства, про ролі особистості в історії. Письменник розкриває в романі значення Вітчизняної війни 1812 року, допомагає зрозуміти риси російського національного характеру. Улюблені герої Толстого шукають відповіді на питання, поставлені часом, вони прагнуть знайти собі гідне місце в житті. До цих героїв відноситься і князь Андрій Болконський. Уперше ми зустрічаємося з ним у салоні Ганни Шерер. Його гарна особа «з певними сухими рисами» затьмареним вираженням нудьги й невдоволення. Толстой пояснює це тим, що «всі колишні у вітальні не тільки були знайомі, але вже набридлі йому так, що й дивитися на них і слухати їх йому було дуже нудно». Князь здається навколишнім холодним і недоступним. У розмові із Шерер він різко виражає свою ворожість до напряму думок і до моральних норм придворного суспільства. Андрій говорить: «Це життя не по мені». Він жадає діяльності, мріє здійснити подвиг в ім’я людей.

Володіючи не тільки блискучим розумом і освіченістю, але й сильною волею, Андрій Болконський повністю змінює своє життя – надходить на службу в штаб головнокомандуючого. Ми бачимо, що у цієї людини вже сформувався чіткий погляд на життя. Він знає, до чого прагнути – до «свого Тулона». Йому потрібні слава, влада. Його кумиром став Наполеон, і князь Андрій у всьому бажає бути як він. Подвиг, що здійснив Андрій Болконський під час Аустерлицького бою, коли він із прапором в руках вів солдатів у бій, був помічений навколишніми й навіть самим Наполеоном. Але зробивши цей героїчний вчинок, Андрій не знаходить щастя. Цей момент у його житті можна назвати переломним, тому що князь Андрій по-новому оцінює все що відбувається. Коли він лежав, важко поранений, його погляду відкрилося нескінченне небо. Можна сказати, що він вперше побачив його, а разом з ним – і ту просту правду життя, що полягає в любові людини до будинку, сім’ї, до природи. Болконський глибоко розчарований в Наполеонові, що здався йому звичайним маленьким сорокалітнім чоловіком у сірому сюртуку. Думка, що ця людина приносить нещастя іншим людям, остаточно «протвережує» Андрія Болконського. Він більше не вірить, що результат бою може залежати від дій однієї особи, від планів і диспозицій. Після Аустерліца його погляди не тільки про подвиг, але й про сенс життя повністю змінюються. Тому він вертається до сім’ї, але там його чекає нове потрясіння – смерть дружини Лізи, до якої він у свій час охолонув і тепер хотів загладити свою провину. Андрій намагається жити спокійним життям, піклуючись про сина, займаючись поліпшенням життя своїх кріпаків. Триста чоловік він зробив вільними хліборобами, іншим замінив панщину оброком. Ці гуманні міри говорять нам про передові погляди князя. Але перетворення не можуть повністю зайняти його розум і серце, і Андрій Болконський як і раніше перебуває у депресії. Зміни у важкому щиросердечному стані Андрія наступають із приїздом П’єра, що намагається вселити другові віру в існування добра, правди й щастя. У суперечках Андрія з Пє’ром ми бачимо, що князь критично ставиться до себе. Він розуміє, що «життя для себе» означає, що «у тридцять один рік життя кінчене».

Теперішній, щиросердечний підйом відчуває Андрій Болконський при зустрічі з Наташею Ростовою. Спілкування з нею відкриває для нього нову сторону життя: любов, красу, поезію. Але йому не призначено, бути щасливим з Наташею. Продовжуючи відчувати, що «просто існувати» він не може, Андрій їде в Петербург. Там він бере участь у роботі комісії Сперанського. І знову вічний пошук, міркування про життя приводять його до висновку про безглуздість комісії. Андрій Болконський відмовляється від кар’єри урядового чиновника. Розлука виявилася занадто важким випробуванням для Наташі. Історія з Анатолем Курагіним руйнує можливе щастя з нею Андрія Болконського. Гордий князь не може пробачити Наташі її помилку. А вона випробовує каяття совісті, вважає, що не варта такої шляхетної, ідеальної людини. Розрив з Наташею знову приводить героя до глибокої кризи. Коли Наполеон вступає в межі Росії й починає стрімко просуватися вперед, Андрій Болконський, що зненавидів війну після Аустерліца, іде в діючу армію, відмовившись від безпечної роботи при штабі імператора. Князь Андрій стає звичайним полковим командиром. Солдати люблять його й називають «наш князь». Андрій не мріє більше про славу і подвиг. Він просто захищає свою країну. Тепер ми бачимо в ньому ту ж, що й у солдатів, «сховану теплоту патріотизму». Погляди Андрія Болконського, що сформувалися за роки болісних пошуків свого місця в житті, розкриваються в бесіді з П’єром перед боєм. Князь Андрій зрозумів, що результат битви залежить не від геніальності полководців, а від «духу війська», його впевненості у перемозі. У момент смертельного поранення Андрій відчуває величезну тягу до життя. Він замислюється, чому ж йому так жаль розставатися з ним.

Твердий і холодний характер Андрія Болконського не дозволив йому повною мірою випробувати просте людське щастя. Бородінський бій можна назвати кульмінацією у житті князя Андрія. Передсмертні страждання допомогли йому осягти зміст християнської любові: «Жаль, любов до братів, до коханої, любов до тих, хто нас ненавидить, любов до ворогів – так, та любов, яку проповідував Бог на землі… і яку я не розумів». Таким чином, Толстой приводить свого героя до загибелі в ім’я життя інших, в ім’я майбутнього Росії, духовно ж – він приводить його до збагнення вічних моральних цінностей. В образі Андрія Болконського відобразилися кращі риси дворянина-патріота: розум, освіченість, чесність, совісність, гаряча любов до Батьківщини.


Загрузка...



Схожі твори: