Головна Головна -> Твори -> Ліризм, теплий і яскравий гумор у зображенні життя і праці простих трудівників (за творами О.Вишні “Діди наші та баби наші”, “Весна-красна”) (І варіант)

Ліризм, теплий і яскравий гумор у зображенні життя і праці простих трудівників (за творами О.Вишні “Діди наші та баби наші”, “Весна-красна”) (І варіант)



Остап Вишня був міцно пов’язаний із старим українським селом, саме воно дало йому неоціненні враження, знання оригінальних людських типів, численних життєвих бувальщин, атмосфери буднів, усіх тих реалій, що природно ввійшли до його гумористичних творів. Письменник був глибоко обізнаний зі старим селом та його людьми, побутом, звичаями, культурою міжлюдського спілкування, самобутньою мовою. Старе село, з одвічною темрявою та забобонністю, говорив гуморист своїми творами, відходить в небуття, і йому на зміну постає село нове, з гуманними принципами людської дружби і спільності.
Остап Вишня неодноразово зі всією щирістю говорив про високе покликання і про вірність митця правді, про любов і повагу до людини праці. Його самобутній талант також формувався й зростав на ґрунті народного життя. Дитинство майбутнього видатного письменника минуло на чарівній Полтавщині, де він змалку опановував усі премудрості селянського побуту, запам’ятовував яскраві типи людей праці, вбирав у себе їхню дзвінку, мудру та барвисту мову, багату на перлини народного гумору. Він і надалі постійно перебував у гущі народного життя, виявляв глибоку увагу до навколишніх подій, явищ, процесів у місті та на селі, болів болями свого народу, радів його радощами, жив його життям, творив і будував разом із своїм народом. У тому і полягає одна з причин надзвичайної популярності Остапа Вишні, який був суто народним письменником у найкращому і найглибшому розумінні цього слова.
Багато уваги приділяв письменник колгоспному життю. Як свідчив М. Рильський, у справах організації праці, агротехніки, тваринництва автор «Усмішок» міг сміливо посперечатися з найкращими практиками-фахівцями. Але в центрі його творчих інтересів завжди стояла жива людина.
Знайомлячись з його усмішками, ми переконуємось, що Остап Вишня глибоко поважав і любив простих людей, благородних трудівників. Про них він написав за своє життя багато чудових добрих творів. Ми бачимо, з якою сердечністю та теплотою оспівував письменник їхній труд, їхні характери, їхні ратні та трудові подвиги.
Читаєш, наприклад, його нариси «Запорожці», «В Марка Онисимовича Посмітного», або його «Зенітку», або такі поетичні усмішки, як «Діди наші та баби наші», «Весна-красна» — і так приємно стає на душі, що хочеться потиснути руку дідові Євмену Петровичу Підлітку й подрузі його молодих літ — бабусі Одарці Пилипівні Гострій, і Макару Онисимовичу Посмітному, і лікареві Масловському, і багатьом іншим, щирим серцем, молодим душею героям добрих усмішок Остапа Вишні. І таке охоплює почуття гордості, що є на нашій українській землі такі чесні, скромні, добрі люди, які живуть поряд з нами і працюють, віддаючи свої знання, сили, натхнення на радість іншим.
Твори Остапа Вишні, в яких головними героями виступають люди трудового подвигу, милують серце читача глибоким ліризмом, щирим поетичним словом, душевною красою. Ці твори ося¬яні почуттям любові, поваги, щирої зацікавленості в житті звичайної людини, в них багато теплого і яскравого гумору. Але гумор відіграє тут зовсім іншу, діаметрально протилежну роль, ніж у творах викривального характеру. У таких гуморесках і нарисах, як «Баби наші та діди наші», «Запорожці», «Весна-красна» та в цілому ряді інших подібних творів, гумор сатирика викликає приємну, радісну, сердечну посмішку, бо автор використовував тут засоби гумору не для того, щоб викрити недоліки, хибні дії чи риси (як це було у більшості творів раннього періоду його творчості), а навпаки, щоб ще більше підкреслити глибокий оптимізм сучасного йому життя, радість творчої праці українського народу.
Письменник дуже добре знав, що веселу гумореску, фейлетон, гостру сатиру не можна написати спокійною, холодною мовою, завжди пам’ятав, що його зброя — живе, одухотворене слово, тому й мова цих творів колоритна, поетична, дотепна й гостра. Він зображує різні типи селян-хліборобів, старих і молодих, чоловіків і жінок у несподіваних життєвих ситуаціях, передає їхню мову, риси характерів, побуту, використовуючи яскраві, колоритні, найприкметніші деталі. Письменник часто застосовує вживані народні вислови, прислів’я і приказки. Показує, як люди тягнуться до нового життя, до світла, прагнуть стати кращими. Дотепні й художньо неповторні діалоги — один з основних засобів характеристики й оцінки персонажів у творах, де відтворено картини й епізоди трудового буття. Діалогам цим притаманні неоднозначність, життєво-змістова наповненість, колоритність; у них і безпосередня інформація про людину, обставини дії, комічну ситуацію, й авторська оцінка зображуваного. Так, наприклад, у нарисі «Діди наші та баби наші» дія розгортається в жнива. Інформації обмаль, ми дізнаємось, що дідові-колгоспнику Євменові Петровичу Підлітку сімдесят шість років, але він, змагаючись з молодими косарями, «виробив кругло на сто сорок два проценти й опинився на першому місці», за такі заслуги його послали в область делегатом на свято одержання високої нагороди. По дорозі він зустрів подругу своїх парубочих років Одарку Пилипівну Гостру (яка, як ми дізнаємося пізніше, також їхала за нагородою). А основні риси героїв цього нарису стають нам відомі із дотепних веселих балачок, коротеньких діалогів, якими вони поспіль обмінюються між собою:
— …Пожнивували?
— Еге ж! А ви?
— І ми! Зерно стеріг?
— Атож. На горобців кишкав… Курчата пасла?
— Квочки водою обхлюпувала, щоб не квоктали…
А за столом президії вони знов зустрілись, сіли поруч, помовчали:
— Горобці кишкав?
— Квочки водою обхлюпував!
— А я, значить, кишкала…
— Аж на п’ятнадцять процентів мене перехлюпала!
— Квочка ж більша горобця, обхлюпувати її легше, а горобець — маленький, — доки його викишкаєш…
Оригінальні й художні особливості таких творів Остапа Вишні. Це нарисово-публіцистичні розповіді, але разом з тим вони й гумористичні, і зігріті ліричним авторським почуттям. По суті, письменник створив своєрідний жанр нарису-усмішки, збагативши українську гумористику однією з нових художніх форм.
Остап Вишня — письменник поетичної вдачі, глибокий лірик, щиро залюблений у красу народного життя, народної мови, у неповторне духовне обличчя людей праці. Остап Вишня ніколи не вигадував своїх героїв у кабінетній тиші. На сторінках його творів лише справді почуте, спостережене, вихоплене з реального життя, яке він надзвичайно любив, як любив і людину, і вважав, що без цього взагалі немислима художня творчість. «Умираючи, кажу вам усім: ніколи не сміявся без любові до вас усіх, до сонця, до вітру, до зеленого листу! — писав Остап Вишня у своєму щоденнику. — У моєму сміхові завжди бачив народ: хорошого чоловіка, привітну жінку, дівчину веселооку, дитину, бабу з дідом… і так мені хотілося, щоб посміхнулися вони; щоб веселі вони були, радісні, хороші…».


Загрузка...



Схожі твори: