Головна Головна -> Твори -> Філософська проблематика в поемі І. Франка «Іван Вишенський»

Філософська проблематика в поемі І. Франка «Іван Вишенський»



Поема Івана Франка «Іван Вишенський» — це твір на історичній основі, але твір насамперед філософський: автор ставить непросту проблему вибору, співвіднесення індивідуального та суспільного, самопожертви та саморозвитку. Іван Вишенський — реальна історична постать, відомий нам письменник, громадський діяч, який у своїх творах боровся за православну віру, за право української нації на вибір власної віри та мови. Близько сорока років свого життя Іван Вишенський присвятив служінню Богові: він жив у монастирі на горі Афон.

Поема Франка описує усамітнення Вишенського в печері, в якій старець і провів останні роки свого життя. За молитвою та роздумами Вишенський намагався знайти істину, зрозуміти основи буття, знайти свій шлях до Бога. Мені запам’ятався епізод, у якому головний герой спостерігає за павучком, що плете свої тенета у його печері. Вишенський не сміє підняти руку на павучка, щоб звільнити його здобич: все в світі влаштоване за волею Божою, тож аскет не втручається у перебіг події, не сміє порушити порядок, що діє у природі. Навіть така дрібничка викликає у старця глибокі філософські роздуми про світобудову, про місце Бога в житті людини…

Аж ось до Вишенського приходять посланці з України, які просять його повернутися до них, щоб очолити боротьбу за православ’я, але він відмовляє їм, бо хоче шукати істину, служити Богові, жити в усамітненні. Коли човен відпливає із затоки, Івана Вишенського вражає гірке прозріння, він кричить: «Стійте! Стійте! Заверніться!», — хоче повернутися на Батьківщину, щоб служити їй, проте його вже не чують. Гіркі думки з’являються у головного героя, він кляне власний вибір, звертаючись до самого себе:

І яке ж ти маєш право, черепино недобита, про своє спасення дбати там, де гине міліон?
Чи забув слова Христові: «Хто рече: кохаю Бога, а не порятує брата, — той брехню на душу взяв»?

Мені непросто сформулювати власне ставлення до вибору Івана Вишенського. Я вважаю, що кожна людина має право на свій свідомий вільний вибір, а інші не повинні її засуджувати. Іван Вишенський достатньо зробив для захисту православної віри та соціальної справедливості вже своїми творами. Насправді, його постать стала символом цього періоду, цієї боротьби. Чи повинен він був повернутися до України на прохання посланців? На жаль, ми ніколи не дізнаємось, що насправді відчував тоді Гван Вишенський: чи відчував він себе достатньо сильним для того, щоб очолити рух на Батьківщині, чи він вважав, що його молитви за рідну землю, послані з афонської печери, не менше допоможуть Україні? Саме відповідь на ці питання допомогла б нам повніше зрозуміти цю ситуацію.

Минуло близько чотирьох сторіч з тих часів, коли Іван Вишенський намагався зробити свій непростий вибір. Проблеми, від яких потерпала тоді Україна, частково зникли (як зникла проблема міжконфесійних конфліктів принаймні на нашій землі), а частково і лишились (проблема суспільних «керманичів», які дбають тільки про власні інтереси, поставлена тоді Вишенським в одному з творів; проблема мови). Напевно, змінились і люди. Кажуть, що сучасний світ прямує до все більшої індивідуалізації людського життя: кожен сам за себе, дбає про свої інтереси, захищає своє. І справді, такі тенденції вже окреслюються: багато хто, повернувшись із-за кордону, розповідає, що в сучасному світі якось «недено» безкорисливо допомагати одне одному, навіть якщо тобі просто треба поділитися своїми почуттями, переживаннями, ти маєш звернутися до психолога, а не до приятелів… Добре це чи погано? Усі зміни, що відбуваються в суспільстві, мають свою логіку, ми зможемо оцінити їх тільки за кілька десятків років!

Але мені, якщо чесно, не до смаку таке: мене більше приваблюють традиції взаємодопомоги, розумної самопожертви заради загальної справи. Хоча герої поеми Франка і не повернувся до своєї землі, але він протягом усього життя і щиро вболівав за неї, та й на Афоні він оселився не заради «забавки», а через глибокі свої міркування, багаторічні, мабуть, роздуми. Виходить, і нам є чого навчитися у діячів минулого. Добре було б, якби люди, роблячи свій моральний вибір у наш час, робили його з чистим серцем та заради якоїсь духовної, високої мети. Якщо навіть вони обирають між суспільним та власним на користь власного, нехай це буде власний духовний розвиток, власний шлях, а не власна користь…





Схожі твори: