Головна Головна -> Твори -> Трагедія роду половців за романом «Вершники» Юрія Яновського)

Трагедія роду половців за романом «Вершники» Юрія Яновського)



Буремні роки революції і громадянської війни – це велика трагедія цілого народу. Якою фанатичною відданістю ідеї можна виправдати те, що син зраджує батька, син матері зрікається, брат убиває брата. Порушені, розтоптані були одвічні загальнолюдські принципи моральності, заповіти предків, «Не убий, не укради, люби ближнього свого, як самого себе, шануй батька свого…». Хіба можна відмовитися від цих біблійних істин? Якщо таке станеться, то людства уже не буде, бо виживання людства – це і є виживання людської моралі і духовності. З історії, літератури, кіно ми бачимо, що святе прагнення волі, свободи, землі захлинулось жорстокістю, кровопролиттям, нехтуванням законів честі і справедливості, принципів милосердя і людяності.

Письменник Юрій Яновський у романі «Вершники», описуючи боротьбу різних соціальних верств під час громадянської війни, не обходить цих проблем/Розглядаючи тему трагедії народу, слід пам’ятати, що написаний твір у 1935 році, в часи розгулу сталінських репресій, а значить письменник висловлює власні думки не прямо, а покладається на розсудливість читача.

Уже перша картина новели «Подвійне коло» вражає: «На степу під Компаніївкою одного дня… точилися криваві бої, і Іван Половець загубив трьох своїх братів, – одного роду, – сказав Герт, – та не одного з тобою класу». Хто дав право цьому новоявленому ідеологу так вільно трактувати народну думку, в якій відобразилась мудрість віків? Ційдавій ідеології автор протиставляє свій погляд, який вкладає в уста мудрій людині, справжньому представнику нашого величного народу – Мусію Половцю: «Тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду». До чого може призвести нехтування заповітами батьків? Письменник відповідає – до трагедії народу, жахливої, непоправної: «Дехто протягав руки – і йому рубали руки, підіймав до неба вкрите пилом і потом обличчя, і йому рубали шаблею обличчя, падав до землі і їв землю, захлинаючись передсмертною тугою…» Чи змогла б земля простити своїх нерозумних синів? Чи потрібні якісь художні засоби чи прийоми, щоб пригнічений такою картиною читач зрозумів: автор у розпачі від таких діянь, подібної жорстокості ця земля, мабуть, ще не бачила.

Рідні брати Андрій, Оверко, Панас, Іван і Сашко – сини чесного трудового чорноморського рибалки Мусія Половця – в складній політичній обстановці громадянської війни виявилися виразниками різних непримиренних груп, де «Половці не пізнавали один одного», де брат убивав брата, а природа жалісно, рясним дощем оплакувала цю людську трагедію. «По обличчю Панаса Половця бігли дощові краплі, збоку здавалося, що він слізно плаче коло готової могили…» Так повинно бути, людина повинна каратись за негідні вчинки. І ця теж авторська ідея.

«Іван Половець загубив трьох своїх братів»… І це комуніст, який прагне привести народ до щасливого майбутнього! Але ж більшовик Іван сам «по лікті в крові», це ж він дав наказ розстріляти з кулемета загін Панаса, що відмовився переходити набік більшовиків. І його називають «вершником завтрашнього щасливого дня»?..

Ю. Яновський задумується: чому так відбувається? Болісно шукає причини морального розтління народу. Згадую роман Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», у якому на тлі людського життя вимальовується образ Чіпки та йото матері. Мотря не знала щастя ні до заміжжя, ні годі, коли вийшла заміж і народила сина. У її житті – біда за бідою. Юридично вільна, у світі несправедливості вона втрачає свої права. У контексті нашої теми згадується останній рішучий кров матері: коли Чіпка вирізав ні в чому не винну сім’ю Хоменків, Мотря викриває його злочин. Як ставитися до вчинку матері? Вона не любила сина, не хотіла зберегти сім’ю, не бажала йому щасті?! Ні. Мотря хотіла рідну дитину бачити розсудливою І забезпеченою її серце переповнювалося радістю, коли Чіпка став господарем, одружився з Галею. Свекруха покохала, свою невістку. Міжними булазгода.

Доля. Здавалося, усміхнулася матері. Та де щастя було куцим: Чіпка знову почав заливати очі горілкою. Мати зробилася чорною, вона чекала смерті. А тут страшна звістка про злочин сина. Як діяти: замовчити чи, може, розповісти владі? Мотря обирає другий шлях: видає сина владі. її останній крок психологічно умотивований: совість жінки-матері не дозволила мовчати… і сумління покарало злочин. Причиною загибелі родини жорстока життєва несправедливість.

Дещо по-іншому проблему руйнації родини розробляє А. Тесленко в повісті «Страчене життя». У центрі уваги – звичайна селянська сім’я. Оленка – сором’язлива, розсудлива – старша донька в родині. Батьки не хочуть її долю  пов’язувати з землею, атому й віддають дівчинку «початку на навчання до сільської школи, а далі до міської. Оленка – краща учениця. Багато читає, до всього виявляє допитливість. Вонапрагнедо знань, марить про роботу вчителя. Але мрії так і залишилися мріями. Трагедія головної героїні в тому, що «велике», про яке вона мріяла, про яке розповідала своїм друоям, було для неї абстрактним поривом, не підкріпленим конкретними діями. її протест проти релігії, лицемірних служителів церкви, земських діячів, дикості й патріархальності селянського побуту – це виклик чесної, непримиренної до зла, волелюбної людини з демократичного оточення;. Однак, стикаючись дійсністю, Оленка розчаровується не тільки в ідеалах, айв житті. Батьки докоряють доньку за нібито марно витрачені гроші на навчання; примушують писати наклеп на родичів… І дівчина, дійшовши висновку, що у світі зла, неправди та приниження немає місця світлій натурі, кінчає життя самогубством. «Тепер батько й мати, сестричка обсадили вічне місце її любисгочком, барвінками, вишеньками, клейонками. На хресті берестовому, невеличкому, прибили іконочку матері божої. Батько світить увечері в хаті, читає Псалтир за упокій; мати голосить». Може б і, не трапилося трагедії, якби в сім’ї була гармонія, маємо порозуміння?! Запитання риторичне! Значні розбіжності між батьками й дітьми виявляються в час випробувань: соціальних, політичних.

У повісті Ю. Яновського «Вершники» – перлині творчості письменника – ‘”‘ вісім новел, «Подвійне коло» – одна з них. В основі новели – шквал подій” 1919 року: лютували шаблі, коні бігали без вершників, і Половці не пізнавали один одного. Андрій, білогвардійський офіцер; Оіерко, солдат Петлюрівської, армії; Панас, махновець; Іван людина комуністичної моралі; чотирнадцятилітній Сашко – всі вони сини Мусія Половця.

У драмі О. Коломійця «Дикий Ангел» розповідається про робітника – пенсіонера, главу сім’ї, який ніколи не знав відпочинку. Своїх дітей Ангел виховує в суворому трудовому ритмі. Син Павлик, навчаючись, працює на заводі; середнього сина Федора батько злучає до надурочної роботи; Петру радить віддаватися улюбленій справі…Батько дбає про те, щоб діти більше заробляли, адже від цього залежить добробут їхньої сім’ї. Бувають у сім’ї й непорозуміння, однак батькових морально-етичних порад діти дотримуються у своєму житті. Найемоційнішою й найвиразнішою є п’ята картина драми. На подвір’ї в батька збирається вся родина повертаються додому діти, поєднуються закохані серця. Зустрічають всі рідні, але…їх покидає Платон, серце якого після скількох життєвих випробувань зупиняється. Батько йде з життя, пам’ять про нього залишається в серцях рідних йому людей.

На нашу думку, згадані творі несуть у собі потужний морально-виховний заряд. Вони допомагають молодому поколінню орієнтуватися в калейдоскопічному коловороті нашого життя, сприяють осмисленню й вибору людських цінностей.


Загрузка...



Схожі твори: