Головна Головна -> Твори -> Що користі людині придбати весь світ, якщо вона втрачає власну душу?

Що користі людині придбати весь світ, якщо вона втрачає власну душу?



Роздум за твором О. Вайльда «Портрет Доріана Грея». Оскар Вайльд – один із тих письменників, які неймовірно цікавлять мене не тільки, як творці художнього тексту, а й як особистості. Непересічність цієї постаті вражає вже  тому, що, створивши свою особливу художню манеру – естетизм – цей письменник втілив її не тільки в прозу, а й у життя. Оскар Вайльд заперечував прямолінійну дидактичність літератури чи її ілюстративний відносно історії характер. Він вважав, що твір, мистецтво, краса є первинними. І краса, саме мистецтво є самоціллю художнього твору. Власне, виходячи з таких засад, О. Вайльд створив прекрасні прозові твори, вони мали, мабуть, ще більший повчальний зміст, ніж ті, які створили письменники і прямою орієнтацію на дидактику в літературі.

«Портрет Доріана Грея» – роман, що поєднує у собі елементи реалістично- вигаданого, втім, він дуже близький до дійсності. Юнак Доріан, захоплений портретом, який написав його знайомий художник Холлуорд, вигукує: «От якби портрет змінювався, а я завжди міг лишатися таким, який є!» І його бажання дивним чином здійснюється: портрет старіє, а Доріан залишається юним і прекраснім. Проте не все так просто: не тільки старість відображується на портреті, а й  пороки, які з часом оселяються у колись такій чистій душі Доріана. Хлопець маришує з лордом Генрі. Лорд Генрі, якого всі називають «Принцом парадок», є своєрідним відображенням особистості самого Вайльда. У вуста лорда Генії автор вкладає свої численні блискучі афоризми й певні елементи власного світогляду. Під впливом лорда Генрі, Доріан починає обертатися у світських колах, його  життя, особливо ж те, що замість нього змінюється і старіє портрет, уже впливає на душу юнака.

Протягом багатьох років, які зображено в романі досить стисло, проте ж мовисто, Доріан все більше захоплюється власною красою і з якимсь дивним цікавленням спостерігає за руйнуванням власної душі. Він закохується в  Сибілу Вейн, але його необачні дії призводять до її самогубства. Лорд Генрі радить юнакові не лити сльози (тоді він ще був здатен на їїсльози!) – і перша нотка жорстокості з’являється на прекрасному портреті. Далі колись чиста, подія до грецького бога, Доріан, як кажуть, котиться по скісній: він виявляється здібним навіть на вбивство – того самого Холлуорда, який колись був його тооваришем. Поступово портрет перетворюється на відображення огидної старої людини обличчя якої не приховує всіх пороків, що містяться в душі все ще прекрасного  Доріана. Він, перепробувавши усе, здавалося б, доступне людині (втім, не і вчившись кохати, не ставши людяним чи мудрим), нудьгує і нудить від власні життя. Доріан вирішує, що портрет – це сумління, яке треба знищити, бо  важким видається його тягар навіть для такої бездушної людини. Він кидається на портрет із ножем – і слуги знаходять тіло старого і пошматований портрет.

Власне, твір Оскара Вайльда – своєрідний інтелектуальний роман,  притча. Автор довів концепцію естетизму до межі, до крайності, але  цим заперечив власний естетизм. Адже лорд Генрі вважав будь-який злочин  гарним, та її взагалі, нібито підкидаючи мораль, утім мав власну, але мотивону парадоксально й дотепно.

Краса є найвищою цінністю, – це головна теза естетизму й усього життя Вайльда. Чи він заперечив не своїм твором, як може комусь здатися? Звісно просто краса – річ набагато ширша, ніж самі зовнішні риси. Це не тільки  зовнішність, а й думки, слова, дії, вчинки.

Пропагуючи естетизм, О. Вайльд стверджував, що не буває книжок моральних та аморальних, бувають тільки погано й добре написані. Наскільки я можу судити як читач, «Портрет Доріана Грея» – книжка неймовірно добре написана, цей твір увібрав у себе усі риси винайденого Оскаром Вайльдом естетизму, що, не заважає роману бути по-справжньому повчальним.





Схожі твори: