Головна Головна -> Твори -> Трагічна забарвленість теми кохання в поезіях Ф. Тютчева

Трагічна забарвленість теми кохання в поезіях Ф. Тютчева



У поезії кохання — завжди трагедія, бо щасливе кохання спонукає звертатися до самого себе, тобто людина любить. Інша річ, коли перед коханням поета стають різноманітні перешкоди. То можуть бути непереборні відстані у просторі або суспільних станах . То може бути смерть коханої чи кохання. То може бути зрада. То може-бути час…
Тепер відкриємо збірку поезій Тютчева і зануримось у вир пристрасті, сподівань, туги… Знайдемо поезії, які присвячені темі кохання. Перші датовані 1824 роком, коли автору 21 рік, і він ще шукає свій голос, своє ставлення до теми. Тут вірші ще мають традиційні ознаки , де прояви почуттів лише данина жанру, а «перо… хладной блещет той». Ось приклад з поезії «К Н.»:

Но для меня сей взор благодеянье,
Как жизни ключ, в душевной глубине
Твой взор живет и будет жить во мне:
Он нужен ей, как небо и дыханье.

Недарма дослідники творчості поета досі не знайшли тієї, до кого адресовані перші рядки вірша. Те ж саме вбачаємо у поетичному посланні «Двум сестрам». І невідомі ті, до кого звернені рядки поета:

Минувших дней печаль и радость,
Твоя утраченная младость,
Моя погибшая любовь!

А вірш написаний 1830 року, і ця дата написання доводить, що романтичний молодик ще не відмовився від штампів романтиків («Он пел отцветший цвет Без малого в осьмнадцать лет»).

Пропустимо три-чотири подібних тексти. І ось перед читачем дві поезії, пов’язані з іменем баронової Ернестини Дьорнберг, у дівоцтві Пфеффель. Познайомився з нею в Генуї, проте був змушений розлучитися з нею, вважав назавжди. Він не знав, що насмішниця доля зведе їх знову, щоб вони одружилися, мали дітей. Але цей шлюб не дав щастя жінці і не став світом для чоловіка.

Улітку 1830 року Тютчев — уже вдруге жонатий — зустрічається з Деннімвою, починається кохання, яке зробило нещасними щонайменше трьох людей.Зруйнувався шлюб Тютчева. Покинута дружина. Позашлюбне життя зробило з Денисьєвої вигнанку.
Згадаймо, що Тютчев не був професійним поетом. Поетична творчість і розрадою в житті відомого дипломата, отже, дуже часто є немов щоденником,якому повіряються таємниці людської душі.

Тими днями він пише коротесенький віршик до своєї Ернестини. Він вклав аркуш з цими рядками у альбом-гербарій «дружини» — і там поезія була нечитаною 24 роки. Опустимо завісу над життям поета та жінок, які його любили. Тепер зрозумілим страх Тютчева перед коханням, яке ввижалося йому одним із первісного хаосу, що не дає досягти гармонії. «Буйная слепота страстей», насправді не «союз души с душой родной», а «поєдинок роковой», трагічні фінал якого вже заздалегідь уготований долею… може, так воно і є.

Міфічний герой поезії А. Фета «не в состоянии броситься с седьмого этажа вниз головой с непоколебимостью в то, что он воспарит по воздуху, тот не лирик». Ці дивні слова нале-
жали Фету, і вони, ймовірно, розповідають про того, від чийого імені є вірші поета — іноді як мед, а то як струмок у лісовій гущавині, а то як у розтятого серця. Гордість цього героя — любов. «Любить єсть действие — не состоянье». Любов у поезіях Фета трагічна. Його вірші — це напружені звертання до (однієї на весь час існування героя), яка завжди була поруч. Хоч її уже не має.

Прочитаємо, наприклад, ось це…пристрасні монологи сповнені то каяття, то смутку, то надії. Сила почуттів, що ліричний герой перемагає саму смерть, не вірить у вічну розлуку, розлуку з своєю коханою, як із живою. Минуле, майбутнє і теперішнє — ці три простори часу, переможені силою кохання і віри: «И ты, и я — мы встретимся». Вічність і миттєвість для людини стають тотожними. Так людина перемагає смерть, перетворює її на драматичну радість.

Для ясных дней, для нових откровений
Переболит скорбящая душа.

З віршів Фета з’єдналися плинне й непорушне так само, як вічне , і всі вони важливі для світосприйняття. І якщо ідеальне — статичне, наче цілісне і закінченне, то життєве — змінне, суперечливе.

Ліричний герой Фета вміє помітити й пережити примхливі миттєві відчуття і і учинити їх відважно й незвично: «За високим ревнивым забором», Є ще любов у ліричного героя Фета — це природа.

Чудная картина,
Как ты мне родна:
Белая равнина,
Полная луна,
Свет небес высоких,
И блестящий снег,
И саней далеких
Одинокий бег.

Герой Фета не боїться смерті і не боїться життя, йому властивий тверезий погляд на навколишній світ, він сонячне світло в поезії. Лев Толстой писав Фету: «Я свежее и сильнее вас не знаю человека». Те саме він хотів сказати і про ліричного героя його віршів.


Загрузка...



Схожі твори: