Головна Головна -> Твори -> Сергій Єсенін – «Останній поет села»

Сергій Єсенін – «Останній поет села»



За Сергієм Єсеніним міцно закріпилася слава поета «із селянським ухилом». По своєму народженню і покликанню він був таким: «У мене батько – селянин, Ну, а я – селянський син». Світ віршів Єсеніна – світ сільський, у такому ж ступені як світ поезії Маяковського або Блоку – міський. Поет – один з деяких у російській літературі того часу виходець із села, і він по праву сприймав себе як ліричного представника сільського укладу у різноманітті напрямків сучасної йому поезії. Перший збірник єсенінських віршів називається «Радуниця». З ним нам відкривається можливість заглянути у життя рідного поетові села.  Його пейзажі тільки почасти «природні» – у них наполегливо виникають деталі, пов’язані із сільським побутом: «Сипле черемшина снігом, Зелень у кольорі і росі. У поле, відмінюючись до втеч, Ходять граки у смузі». Не просто поля, а ріллі і ниви, не стільки луги, скільки косовиця стають об’єктом опису автора. Сільське життя у всіх його проявах – от зміст ранньої поезії Єсеніна. Селянська праця з усіма її тяготами і радостями тягне до себе поета: косовиця, ковальська справа, робота орача і женця – все це хоче описати він у своїх віршах. Однак не тільки будні, але і свята села знаходять своє відбиття у Єсеніна.

Трійці день і Купала, дівич-вечір і солдатські проводи, сільські гулянки і ярмарки незмінно супроводжують читача його віршів. Так, у чергуванні праці  і  нехитрих свят, і  проходить життя мешканців сільського світу Єсеніна. Світ цей – патріархальний, зі своїми звичаями і ритуалами, глибоко релігійний. Рожеві ікони, сільська церківка, прочани, сам Господь, що йде «катувати людей у любові» – всі ці образи суть невід’ємна частина його описів. Релігійність властива селу споконвічно, це те джерело, з якого виросла глибока моральна сила народу, чистота і любов до ближнього. А крім того, у ній – потужний естетичний початок, адже всякий церковний ритуал, усяке свято одночасно і яскраве, що радує душу видовище:

  • Пахне яблуком і медом
  • По церквах твій лагідний Спас.
  • І гуде за границями
  • На лугах веселий танок.

Поступово, у поезії Єсеніна образ села переростає в уособлення всієї Росії. Близький і дорогий його серцю уклад життя поет поширює на всю країну:

  • Гой ти, Русь, моя рідна,
  • Хати – у ризах образа…
  • Не бачити кінця і краю –
  • Тільки синь у очі.

Мрії про майбутнє Росії у Єсеніна пов’язані, насамперед, з патріархальним сільським раєм. Міської цивілізації він віддає перевагу життю, «прив’язаному» до землі, до сільської праці, до природи. Індустріальна Америка викликає у нього почуття гострого неприйняття. Його мрія – змінити вигляд цієї «відколотої» країни. Його райська країна бачиться йому в нивах і хатах, у променях призахідного сонця, зі світлим ім’ям Спасу. Для художньої системи Єсеніна властиве протиставлення міста і села, причому йому доданий поетом характер глобального, світоглядного конфлікту. У творчості автора можна простежити цілий ряд контрастних ознак, властивих цим двом світам: світ сільський – здоровий, чистий, повноцінний, світлий, добрий, природний і живий; світ міський – хворий, порочний, збитковий, похмурий, жорстокий, штучний і мертвий. Життя в місті згубно позначається на душі героя:

  • Я втомленим таким ще не був…
  • Нескінченні п’яні ночі
  • І в розгулі туга не вперше!

Він зі смутком згадує своє колишнє життя, далеке міським порочним забавам, суєті. Від всіх його простих і світлих радостей сільського світу тільки і залишилося, щоб «смуток свій зменшити», «золото вівса подати кобилі», побаченій на міській вулиці. Герой почуває себе незатишно у новому для нього міському світі. Його рішення залишитися у ньому обіцяє біль і тугу, п’яні ночі у столичних шинках, репутацію «хулігана». І тому йому часто хочеться повернутися в рідне село:

  • Слухати пісні дощів і черемшин,
  • Чим здорова живе людина.

Місто вороже і агресивне. Воно наступає на милі серцю поета поля. Під п’ятою залізного коня зворушливо тонконогий кінь приречений на загибель, спілі колосся збере нежива, чужа долоня, а співакові рідної сторони прийдеться їй співати «аллілуйя». Наступ міста автор порівнює з безжалісним полюванням:

  • Місто, місто, ти у сутичці залізній
  • Охрестило нас як падло і мерзота.

У післяреволюційній творчості Єсеніна тема села знайшла нове звучання. Сіло змінилося. Із церков і дзвіниць зняті хрести, замість ікон – портрети Леніна, навкруги – суєта, нове життя, нові інтереси. Ніхто не пам’ятає поета у рідному селі, яке, як почуває герой, колись буде тільки тим і знамените, «що тут… баба народила російського скандального поета». З тугою дивиться поет на нове село, де не потрібна його поезія, та й він сам. І у його віршах з’являються нові настрої. Він намагається звикнути до того, що відбувається і побачити в ньому що-небудь близьке. Він пише: «Мені тепер по душі інше». Бідні поля, жалюгідні халупи, убогість – от таким він бачить образ колишнього села. В ім’я благоденства, багатства країни — «кам’яного і сталевого» – він відступається від нього. Але не можна сказати, що поет віддає рідний йому життєвий уклад, переходить у стан супротивника. Ні, йому як і раніше близькі ідеї його молодості. Він як і раніше дорожить теплом і світлом сільського життя. За поверхневим міським лиском, за лайковими рукавичками і закордонним костюмом – все той же «безтурботний хлопець», що запросто може взяти в руки косу і вивести нею «трав’яні рядки». Читати їх зможе «кожна корова», і тому душу героя наповнює радість: результат його праці ясний і очевидний, до того ж безсумнівно корисний, тоді як вірші… І тому він з повним правом говорить про себе: «Однаково залишився я поетом Золотої, зробленої з колод хати». У слова «золотий» – кілька значень. Їхня сукупність, на мій погляд, як не можна більш повно і точно характеризує відношення Єсеніна до даної теми.

  • По-перше, «золотий» – виходить, зроблений із золота, тобто дорогоцінний, дорогий (в обох змістах слова).
  • По-друге, «золото» – так ми говоримо про щось або комусь чудове, прекрасне.
  • По-третє, золотий – це кольори сонця, джерела світла і тепла, кольори улюбленого автора.

У його віршах – «сонця промінь золотий», золоті зірки, позолоть листопаду, золото колосів, «земля моя золота». Це слово – одне з найпоширеніших епітетів у поезії Єсеніна, і з ним завжди зв’язане почуття любові і світла. І тому хата у поета «зроблена з колод» і «золота». У ряді співаків сільського життя Єсенін, мабуть, дійсно «останній поет». Всією своєю творчістю він був відданий цій темі. Проникливість, глибоке почуття, поетична сила його віршів про село не залишають байдужим читача і свідчать про те, що всім серцем, всією душею автор любив цей прекрасний і світлий світ свого дитинства і своїх дорослих снів.

  • До чорта я знімаю свій костюм англійський.
  • Що ж, дайте косу, я вам покажу –
  • Я чи вам не свійський,
  • Я чи вам не близький,
  • Пам’яттю села я чи не дорожу?
  • С. Єсенін

 





Схожі твори: