Головна Головна -> Твори -> Модернізм і авангард: пошуки нових форм і принципів літературної творчості

Модернізм і авангард: пошуки нових форм і принципів літературної творчості



Недаремно існування літератури називають саме процесом (літературний процес), адже вона перебуває в постійному русі, в розвиткові. Тому, на кожному етапі розвитку людства літературні явища умовно можна поділити на усталені – з одного боку, звичні, та, з другого боку, – нові, або модерні. У такому разумінні кожна епоха мала свій модернізм: була новітня, модерна література античності, середньовіччя тощо. Але на межі ХІХ-ХХ століть термін «модернізм» набуває нового, глобального значення: ним позначаються нові художні течії (кубізм, дадаїзм, футуризм та ін.) і навіть цілі напрями (символізм та ін.), які ознаменували новий етап в поглядах на мистецтво взагалі. В чому ж принципова новизна цього етапу?

Передусім, у відштовхуванні від попередніх домінуючих естетичних установок мистецтва. Якщо, скажімо, в XIX столітті Стендаль, Бальзак та ін. майстри реалізму закликали до «математичних методів» художнього дослідження дійсності, до «нещадної» і об’єктивної критики людини й суспільства (цим шляхом пішли Достоєвський, Толстой і багато інших письменників-реалістів: недаремно ж манера їх творчості була колись влучно названа критичним реалізмом), то письменники-модерністи якраз оцього прагматичного, реалістичного («як у житті») погляду на призначення мистецтва і не приймали. Вони різко виступали проти реалістів, казали, що реалізм принижує мистецтво, зводить його до простого копіювання, фотографування життя, а, мовляв, стравжнє мистецтво зовсім не пов’язане з прагматичним розумом, і навіть існує всупереч розумові. Найяскравіше ця думка втілилася у художньому маніфесті символізму – вірші французького поета Поля Верлена – «Мистецтво поетичне», де про неї йдеться вже в першому рядку: «Найперше-музика (а не значення! – Ю. К.) у слові…». Тобто той, хто буде шукати у вірші думки, не там шукає, бо вірш – це колискова, це мотив, це музика, і впливати він повинен на підсвідомість, а не на свідомість, розум. Така дія на читача: не на свідомість, а саме на підсвідомість, таке підсвідоме навіювання якогось настрою (переважно печалі, похмурих, декадентських ноток-бо життя таке недосконале: чого ж радіти?) називається сугестивним навіюванням.

Крім того, для творчості модерністів характериний формальний експеримент. Нова форма – модерна форма, а отже ознака саме модерної літератури. Досить яскраво це прагнення втілилося в творчості дадаїстів Їх лідер Тристан Тцара закликав ігнорувати всі художні канони, які виробило людство протягом тисячоліть. Він пропонував у літературній творчості надати слово його величності Випадкові. А що є більш випадковим, ніж витягування жеребка із капелюха? Отже, за дадаїстом Тцарою, матодика «написання» нового, модерного літературного твору така: один письменник бере газету і ножиці, другий – капелюха і клей. Газета ріжеться ножицями на маленькі шматочки в будь-якому напрямкові: чи між рядками, чи по словах – не треба заважати Випадкові! – а потім ці шматки кидаються до капелюха, немов жеребки під час жеребкування, і другий письменник із заплющеними очима дістає шматочки газети і наклеює їх один за одним на аркуш паперу. Так народжується новий літературний шедевр, не схожий на все, що було написане раніше, справді модерний шедевр.

Ми впритул наблизилися до ще однієї ознаки модернізму межі ХІХ-ХХ століть – епатажу, тобто демонстративного виклику усталеним суспільним нормам, смакам тощо. Цим, крім дадаїстів, уславилися також футуристи. До речі, одна з їхніх збірок так і названа – «Ляпас суспільному смакові» («Пощещина общественому вкусу», 1912). Це ті ж російські футуристи, які закликали «скинути Пушкіна, Достоєвського, Толстого та іншихта інших з корабля сучасності». Звичайно, це гасло не слід сприймати буквально, як не слід сприймати буквально заклики бравих футуристів-італійців підпалити музеї та книгосховища. Це було епатажем, засобом звернути на себе увагу суспільства.

Такі крайні, радикальні модерністські принципи художньої творчості, як у дадаїзмі або футуризмі, дістали назви авангардизму (від фр. ауапсі – вперед і апіе – сторожа; передовий загін),

Ще однією тенденцією модернізму було використання певних художніх засобів і прийомів, які були відомі літературі й раніше, в ролі основоположних засобів і навіть принципів художньої діяльності. Вище вже йшлося про символістів, у творах яких головним художнім засобом виступав символ – багатозначний, до кінця не прочитанний знак. Але хіба раніше література не знала символу? Знала, звичайно. Та в попередніх літературних напрямках він був одним із багатьох художніх засобів, а в творчості символістів став головним, основоположним засобом, який і дав назву напрямкові.

Цю саму тенденцію бачимо і в продуктивному напрямі модерної літератури-літератури «потоку свідомості». Внутрішній монолог, який був відомий уже античним авторам, який зокрема, так талановито використовував Лев Толстой, став головним -художнім засобом у творчості багатьох письменників-модерністів. До речі, саме увагу модерністської літератури до внутрішнього світу людини, намагання висвітлити її розумову, духовну діяльність немов чарівною лампою «зсередини» прозорливо відзначив ще Іван Франко.

Десь до середини XX століття той «модернізм», про який щойно йшлося, почав переходити у постмодернізм (рові -«після»; тобто «піс-лямодернізм»).


Загрузка...



Схожі твори: