Головна Головна -> Твори -> Ми самі творимо суд над собою

Ми самі творимо суд над собою



Учнівський твір за трагікомедією «Гостина старої дами» Ф. Дюрренматта. Кажуть, гроші роблять все. За гроші можна все купити, крім здоров’я. Але мені здається, є більше речей, говорячи про які, гроші є недоречні. Я ні за які гроші не віддам нікому свого Пантелеймона – старого, але найкращого мого друга, мого рудого кота. Я вже не кажу про святе – про любов до своїх рідних, до мами і тата. Хіба можна торгувати почуттями? П’єса Фріша – трагікомедія, фарс. Автор намагається довести зворотнє. Певне, він це робить тому, що парадокс, дикість ситуації дістають людину за живе швидше, ніж моральні установки. Так от, стара дама Клер Цаханасян, яка колись народилась і виросла в Гюлені, повертається у рідне містечко через багато років. Тепер вона мільярдерка. Вона може облагодіяти городян, дати їм гроші на їхні потреби. Але за це вона вимагає одного – вбивства людини, яка колись завинила перед нею. Городяни шоковані, вони обурені таким обміном, але поступово «смак грошей» спокушує їх.

 

Клер Цаханасян вимагає одного – справедливості. Вона вперто і послідовно домагається того, щоб знищити Ілю, який занапастив її у молодості і вона змушена була після несправедливого суду втікати з міста. Вона втратила кохання, згодом у мене помирає дитина і вона стає публічною дівкою. Хто винен у цьому? Коханий, який її зрадив; суддя, який виніс несправедливий вирок; свідки, які обмовили її? Суспільство, люди постали проти нещасної дівчини. І тепер, повернувшись через багато років у рідне містечко, Клер хоче відновити справедливість. Іль, у якого є дружина, діти, є прибуткове крамарство, спочатку хоче втекти від відповідальності, але це йому не вдається. Клер зуміла підкупити усіх, але місто не готове до відкритого обміну «гроші – смерть». Внутрішньо городяни не дуже й проти однієї смерті заради блага всього міста, але ж вони цивілізовані люди – їм соромно усвідомлювати, що вони заради власних інтересів готові відправити людину на смерть. Клер їм усім доводить, що можуть, що тваринні інстинкти у них перемагають.

 

А що ж Іль? Несподівано для мене він виявляється зрештою справжньою особистістю – людиною, яка розуміє, що за свої вчинки завжди потрібно отримувати рахунки від життя. Рука, яка мала покарати за злочин, стиснула тепер пальці на його горлі. Може, й можна послабити удавку, але з цим прийдеться жити. А як тепер жити? Коли історія кохання з Клер була забута (сплинуло багато часу), коли давні гріхи стерлися з пам’яті, «стара безглузда історія» дає про себе знати. Іль, дивлячись, як люди плазують перед грішми, зрештою усвідомлює, що він і справді винен. Винен у тому, що занапастив і власне життя, згубив життя Клер, він винен у смерті дитини, яку поховала Клер.

Крамар Іль не хоче тепер рятувати власну шкіру, бо втрачена власна душа. «Я пройшов крізь пекло, – говорить він. – Ви можете мене вбити, але вашого вчинку я не можу у вас відібрати».

 

Так Іль визнає справедливість суду над ним, він не боїться смерті, бо знає, що заслужив на неї. Тепер за свої вчинки мають нести відповідальність городяни. Колись, певне, і до них з’явиться «стара дама» і їм буде соромно, що вони відстоювали не справедливість, а хотіли відірвати ласий шмат пирога. В обмін на людське життя. Обміняли. Хто ж творить сд над людиною? Сама людина. Але всьому свій час…

 

 

 


Загрузка...



Схожі твори: