Головна Головна -> Твори -> Тема iсторичноï та нацiональноï пам’ятi в романi

Тема iсторичноï та нацiональноï пам’ятi в романi



ЇСобор
Ї Олеся Гончара.
ЇСобор
Ї (1968) вирiзняється в доробку письменника пекучiстю поставлених проблем ï
своєрiдним ïх мистецьким втiленням. У центрi твору Олесь Гончар поставив долю
конкретноï, тобто украïнськоï, нацiï та долю духовного начала
у життi суспiльства.
Як колись Шевченко прагнув пробудити сумлiння землякiв спалахами поетичноï
мислi, так Олесь Гончар постукав у серця своïх сучасникiв, нагадуючи ïм
про родовiд, про прадавню iсторiю, про духовний зв’язок мiж поколiннями, про
iснування украïнськоï нацiï. На перших сторiнках роману письменник
змальовує старовинний цвинтар на Зачiпляннi, забур’яненi горбики землi,

Їнад якими колись темними ночами нiбито вставали фосфоричнi силуети предкiв.
Зараз не встають, а колись нiбито вставали, лякали людей. Хто вони були тi
вставшi? Запорожцi з списами? Першi металурги? I чого вставати ïм

Ї тiсно лежати в землi? Чи пiдводило ïх бажання подивитись на реальну свою
прийдешнiсть? Характерники нiбито мiж ними були, ворожбити, дивовижнi люди.
Вiзьме дрiбку рiдноï землi пiд шапку
Ї i в похiд, i земля ця дає йому такi чари, що коли зiйдеться з ворогом
вiч-на-вiч, то ворог його не бачить. Чує бусурманин, як козак смiється, чує, як
кiнь його iрже, а самого козака не видно. Невидимий, мов дух, а смiється!

Ї
Занедбано цвинтар, занедбано пам’ять про козацтво, про славну Запорозьку Сiч, про
нацiональнi святинi. Можливо, на думку письменника, цей занедбаний цвинтар i
символiзує ту реальну прийдешнiсть, на яку вже не хотiли дивитися покiйнi
пращури. Дух Украïни, шо завжди витав над пiвденним степом. озиваючись
дзвонами Києва ï Львова, нiби був приспаний, кимось полонений, спiвуча мова
змiнилась базарним суржиком, i мало хто вiрив у чарiвну силу дрiбки рiдноï
землi. До них, зневiрених i все ж таємно чогось очiкуючих, звернувся зi
своïм твором Олесь Гончар.
ЇНайпередовiше у свiтi суспiльство
Ї вiд самого народження захворiло важкою духовною хворобою: лицемiрством,
фарисейством, суцiльним фальшуванням, безкультур’ям.
Ї…Обхамила та особа всiх пiдряд i головне
Ї нi за що. I це на службi. А в трамваях, у магазинах, на поштi… Просто дивно:
чому в нас такi люди злi? Звiдки ця злоба, зневага, неприязнь до iнших? Бажання
образити, принизити людину, свого ближнього
Ї це, звичайно, патологiя, але чому вона так поширена?
Ї
Ї мiркує металург Iван Баглай, повернувшись з Iндiï.
Олесь Гончар порушує гостру проблему збайдужiлостi та iнертностi загалу до всього
того зла, яке коïться у суспiльствi. До протесту здатнi тiльки такi, як
студент Микола Баглай або Iзот Лобода. Десятилiття нацiонального нiгiлiзму
виховали такого партiйного дiяча i функцiонера, як Володька Лобода. Вiн
запопадливо знищував все, що зветься духовним набутком народу, його iсторичною i
культурною спадщиною. Це вiн запропонував взяти собор у риштовання. Його думки i
дiï наче й
Їу руслi епохи
Ї, проте спрямованi проти нацiональних цiнностей, iсторичноï пам’ятi:

ЇСкiльки б’ємось, скажiмо, над тими сучасними обрядами, скiлькох замучили, а вони,
як змовились, пропонують тексти
Ї за голову вiзьмешся: один фальшивий, а другий ще фальшивiший. Тодi ще й
дивуємось, чому деякi вiдсталi трудiвницi i навiть жiнки керiвних товаришiв, паски
святять або беруть кумiв та потайки дiтей хрестити несуть…
Ї.
Важливими для iдейного задуму твору є образи Єльчиних подруг, яких не цiкавить
нацiональна святиня (собор), ïхнi душi оглухли i здичавiли, були порожнi
ï майже не торкнутi знаннями, любов’ю, повагою. Все-таки Микола Баглай не
хоче вiрити словам скептично настроєного технократа Геннадiя про те, що

Їсвятостi зникають iз життя i на ïх мiсце все бiльше вдирається цинiзм

Ї. Микола, будучи свiдком убогоï антихудожностi, яка шалено наступає на все
людяне, прекрасне у життi, на все украïнське, уперто шукає спадщину вiкiв

Ї щоб пiзнати коренi невмирущоï сили рiдного народу.
Цiлком виправдано у текст роману вмонтована
Ї як спогад Ягора Катратого
Ї новела
ЇЧорне вогнище
Ї, присвячена образовi iсторика Дмитра Яворницького, великого патрiота-народознавця,
письменника, лiтописця запорозького козацтва, невтомного збирача дорогоцiнних
пам’яток нашого народу.
Олесь Гончар у романi
ЇСобор
Ї зосередив увагу на фiлософських, iсторичних, морально-етичних, екологiчних
проблемах. У творi розвiнчано психологiю духовного браконьєрства, викрито зловiснi
намiри безбатченкiв
Ї руйначiв нацiональних святинь. Усiм змiстом роман звернений до сучасникiв. Який
слiд в iсторiï свого народу залишили, що збудували для прийдешнiх поколiнь:

ЇКим ти будеш для них? З яким почуттям тебе спом’януть?
Ї
ЇСобор
Ї позначений публiцистичним i полемiчним пафосом, закликає плекати i оберiгати
духовнi скарби, iсторичну i культурну спадщину украïнцiв.


Загрузка...



Схожі твори: