Головна Головна -> Твори -> Героïчний подвиг радянського солдата у романi Олеся Гончара “Прапороносцi”

Героïчний подвиг радянського солдата у романi Олеся Гончара “Прапороносцi”



Роман О. Гончара “Прапороносцi” вражає глибокою правдивiстю, живими, виразними
образами героïв, якоюсь сонячною романтикою, поєднаною з глибоким
реалiстичним вiдтворенням вiйни. Пiшовши в першi днi вiйни на фронт, Гончар воював
рядовим солдатом, потiм сержантом, був командиром обслуги батальйонного мiномета,
старшим мiнометноï батареï. Багато сотень кiлометрiв пройшов вiн
плiч-о-плiч з солдатами i офiцерами, якi невдовзi будуть змальованi в його романi
“Прапороносцi”. Сам письменник писав про прагнення передати всю правду вiйни,
“вiйни справжньоï, реальноï, з ïï стражданнями, кров’ю i
потом, з ïï тяжкою солдатською героïкою”. I вiн змiг цього досягти.

В образах радянських воïнiв у трилогiï О. Гончара “Прапороносцi” втiленi
високi моральнi якостi справжнiх патрiотiв. Усiх ïх вiдiрвала вiйна вiд
мирноï працi. Автор змальовує й оспiвує героïв, оповитих красою вiрностi
Вiтчизнi, вiдважних, прекрасних у своïх почуттях, дiях, вчинках. У життi й
смертi. Наче в легендi, серед червоних макiв гине Шура. На золотiм сонцi, як
древнiй витязь, полiг Юрiй. З волошками в руках умирає Гай: “гарний, стрункий,
широкогрудий – справжнiй красень… “його очi були ще синiшi за небо, прозорi, як
камiнь сапфiр…” Цi рядки, наче ода бiйцевi, який iшов звiльняти поневолених,
присвяченi Гаю.
Трилогiя “Прапороносцi” – це ода Радянськiй Армiï, нашому народовi. Олесь
Гончар добре пiзнав душу радянських воïнiв, захоплювався ïхньою
самовiдданiстю, вiдвагою, вiрнiстю присязi, гуманiзмом. З пекучим болем у серцi
ховав бойових другiв. Письменник розповiдає про бойовий шлях мiнометноï роти
Брянського, що у складi полку Самiєва брала участь у визвольному походi
Радянськоï Армiï на завершальному етапi Великоï Вiтчизняноï
вiйни.
“Все, все ми вiддаємо тобi, Батькiвщино… I хто не звiдав цього щастя, цiєï
… краси вiрностi, той не жив по-справжньому,” – слова Юрiя Брянського, якi можна
було б узяти епiграфом до всiєï трилогiï.
Думка про визвольну мiсiю радянського вiйська розкривається i у мовi дiйових осiб.
“Нам наче на роду написано – завжди всiх визволяти i всiх рятувати” – мiркує Роман
Блаженко. “… Не лише зненависть, а й любов рухає армiï вперед… Насамперед
любов! Любов до всiх поневолених, до всiх трудящих людей на землi… Нею ми
сильнi”, – чує Сагайда розмову двох бiйцiв. У розмовi з Маковейчиком лейтенант
приписує цi слова Брянському. Це тому, що вони найвиразнiше передають гуманiстичну
суть поглядiв Юрiя.
У багатьох начебто дрiбних деталях розкривається почуття приязнi й дружби з боку
братнiх народiв. Так трудiвники-мадяри зустрiчають наших воïнiв спiвом
“Iнтернацiоналу”, охоче пiдковують ïм коней, бажаючи, щоб пiдкови не
зносилися. Селяни-словаки розповiдають, що шiсть рокiв вони зберiгали червонi
прапори, очiкуючи на визволителiв. Празькi повстанцi кличуть Червону Армiю “на
палац”, i радянськi воïни поспiшають на допомогу, розумiючи: “як ми не
виручим, то не виручить нiхто”. Чеськi селяни поливають шлях водою, щоб не падала
пилюка на “висвободителiв”. Неначе рiдного брата зустрiчає словацька партизанка
Юлечка Сагайду.
Ми побачили й полюбили в “Прапороносцях” просту й красиву душу воïна-переможця
– постатi живоï, не умовноï, не безплатноï, але водночас наче
очищеноï вiд усього випадкового. Цей твiр одразу полонив молодь, пiдлiткiв.
Адже юнь, шукаючи свого мiсця в життi, пильно вдивляється в лiтературних
героïв, обираючи собi за взiрець людей мужнiх, вiдважних, вiрних, безмежно
вiдданих високим iдеалам. Сьогоднi “Прапороносцi” – наша класика. Проте нiщо в
цьому романi не “збронзовiло”, не покрилося павутинням часу.


Загрузка...



Схожі твори: