Головна Головна -> Твори -> Голобородька Василь

Голобородька Василь



(народився 1945 року)
Народився на Луганщинi. Пiсля закiнчення школи працював на шахтi. Навчався в
Киïвському державному унiверситетi iм. Т. Г. Шевченка, Донецькому
унiверситетi, звiдки був вiдрахований через заяву про впровадження
украïнськоï мови викладання. Працював на рiзних роботах.

Поет. Почав друкуватися з 1964 р. Побачили свiт збiрки “Летюче вiконце” (1970,
США), “Зелен день” (1988), “Iкар на метеликових крилах” (1990), “Калина об Рiздвi”
(1992), Збирає й професiйно вивчає украïнський фольклор. Утворах використовує
елементи народноï творчостi. Поезiя В. Голобородька фiлософiчна, у нiй
робиться спроба осмислення суперечливого i складного життя людини-сучасника.

Минуле сьогодення i майбутнє украïнського народу
в поезiï В. Голобородька “Ми йдемо”
Коли читаєш вiршi Василя Голобородька, то здається, що потрапляєш у чудовий
поетичний свiт. Вiн наповнений людьми i птахами, щирiстю i вiдвагою, болем i
добротою. Вiн казковий i реальний водночас. Але, чи то буде вiрш iнтимноï
лiрики, чи замальовка з життя, чи оживлений автором пейзаж,
Ї з кожноï поезiï дивиться на нас Украïна. Як же треба ïï
любити, як шанувати ïï народ, щоб ця любов i повага стали часточкою душi
кожного читача! Думаю, це те, що зветься дiйсним патрiотизмом.
Ним сповнена поезiя “Ми йдемо”, яку не можна читати без хвилювання, якщо ти серцем
вiдчуваєш себе гiдним нащадком величного i незламного украïнського народу. Ми
є, ми йдемо через вiки, через свiтову iсторiю важким i гордим шляхом! Цей
прадавнiй шлях об’єднав минуле, сьогодення i майбутнє, бо ми непорушнi у нашiй
вiдданiй любовi до рiдноï землi.
Нам є чим пишатися! Бо Украïна
Ї це i чудова природа “вiд степiв до гiр, вiд лiсiв до морiв”, i багате iсторичне
минуле (“Звiдусiль виходимо на прадавнi шляхи”), i “багатолюднi мiста”, i
“тихомрiйнi села”, i “золотоверхi церкви”. Все це
Ї “вiковiчна земля” наших прадiдiв, що “нас послали у путь”, тобто заповiли нам
любити i берегти Украïну, як любили i берегли ïï вони.

“Ми гордо йдемо шляхами Украïни”, з почуттям власноï гiдностi проходячи
повз друзiв i повз ворогiв. Не можна жодними пiдступними способами нас зупинити:
“марна ваша справа
Ї ми йдемо”, не вдаючись до “пояснень причин, що привели нас у рух”. Та й чи
потрiбнi якiсь докази? “Ми чинимо волю наших прадiдiв”, а це
Ї святий обов’язок кожного поколiння. Може, саме через це нацiя наша

Ї незламна i осяяна оптимiзмом:
Ми йдемо по Украïнi,
пов’язанi вишиваними дiвочими руками
рушниками,
i радiсть сяє в наших очах.


Загрузка...



Схожі твори: