Головна Головна -> Твори -> Доля «втраченого покоління» у творах Ремарка

Доля «втраченого покоління» у творах Ремарка



Учнівський твір. Ремарк був солдатом і свої фронтові переживання переніс у літературну творчість. 1929 року роман «На Західному фронті без змін» приніс Ремарку світову славу. Письменник розповів про своє покоління, яке стало жертвою війни. Його називали «втраченим». Головний герой роману Пауль Воймер каже: «Нам було по вісімнадцять років, ми тільки починали любити життя і світ, а нам довелося стріляти в них. Перший снаряд влучив у наше серце. Нас відрізано від справжньої діяльності, від прагнень, від прогресу. Ми вже не віримо в них. Ми віримо у війну». Герої на власному досвіді переконалися, що в світі панує зло. І даремними виявилися їхні окопні страждання, марною була смерть Пауля, який загинув в один із днів, коли у зведеннях верховного головнокомандування повідомлялось: «На Західному фронті без змін».

 

У другому своєму романі – «Повернення» (1933) – Ремарк знову пише про зневірених фронтовиків, які не можуть знайти собі місця у повоєнному житті. Революція 1918 року роз’єднує їх: учорашній бойовий командир стріляє в свого солдата, який опинився на іншому боці барикади. Дехто з них накладає на себе руки, божеволіє, потрапляє до в’язниці. Повернення до миру і щастя не відбулося. Єдиною підтримкою в житті є «власні руки, або зелене дерево, або подих землі». Хоч Ремарк зобразив у «Поверненні» руйнування фронтового братерства, він не втратив віри в цей осередок людяності й добра, бо знав: той, хто бачив смерть, навчився цінувати життя. Тому третій його роман – «Три товариші» (1938) – став гімном міцній чоловічій дружбі, яка допомагає жити в хиткому повоєнному світі. У творі розповідається про долю трьох фронтових друзів. Тридцятирічний Роберт Локамп після війни працював на залізниці, відав відділом реклами на фабриці гумових виробів, був тапером у кав’ярні. Готфрід Ленц «кілька років тинявся по Південній Америці». Отто Кестер був пілотом, студентом, гонщиком, пізніше придбав авторемонтну майстерню, де тепер і працюють усі троє. Усі вони різні за вдачею. Готфріда Ленца друзі жартома називають останнім романтиком. Отто Кестер – небагатослівний і педантичний. Роберт Локамп, хоч і навчився битися і пити не п’яніючи, – «наївна душа». Основна риса кожного – надійність. Живуть вони за законами фронтової дружби; підтримують один одного, воюють з навколишнім світом, із бідністю, з нудьгою. Друзі вважають, що зло пануватиме в світі вічно. Юність їхня згоріла у пеклі війни, а разом з нею – все, в що вони вірили.

 

Письменник стримано розповідає про трагічну долю свого покоління, уні-каючи красномовства і риторики. Гумор допомагає героям жити, а іронія сприяє розкриттю внутрішнього світу людей «втраченого покоління», людей без надії.

 

 





Схожі твори: